?

Log in

No account? Create an account
Метелики над землею літающе
Людина? Тіні сон.
Труднощі перекладу 
21-е-вересень-2017 03:52 pm
ромашка
 

Любов і смерть — це іноді те саме

або ж як обережно слід виносити вирок оригіналові, виходячи з перекладу

Я відношуся до палких і давніх шанувальниць творчості Андре Нортон. Не те, щоб я геть-усе написане нею перечитала (особливо ж останні твори, створені «у співробітництві»), а все ж не одна її книга є для мене важливою та любленою.

Тим неприємніше було побачити вкрай негативні відгуки про Андре Нортон, на які мені недавно звернули увагу. Там подібні до мене аматори обговорювали цю тему, спираючись на різні російські переклади (російською мовою і видані в Росії, у різні часи). За браком наразі перекладів українських, спробуймо і ми про них порозмовляти, конкретно про переклади першої книги циклу Witch World (Чаклунський світ чи Світ чаклунок чи навіть Світ відьом, наразі це не так істотно).

Є їх два, принаймні, я саме два знайшла, хоча перевидавалися вони кілька раз і з невеликими змінами. Перше — видавництва «Ексмо», перекладач Дм. Арсеньев. Друге — видавництва «Северо-Запад», перекладач С. Степанов. Оскільки компліментів ні тим, ні іншим я писати не планую, то нехай це буде переклад №1 і переклад №2. Та, відповідно, перекладач №1 і №2. Зазначу, що анонсувалися обидва переклади не як скорочений переказ і, тим паче, не як фанфік за мотивами. Крім того, це не самодіяльні вправи дилетантів, а цілком офіційні книги солідних видавництв, переклади авторки, що належить до чільних постатей світової фантастики (як наукової, так і фентезі)..

Обидва перекладачі творчо підійшли до свого завдання, не раз настільки творчо, аж складно здогадатися, що саме стояло в оригіналі. Додатково перекладач №2 вирішив додати нуднуватій, на його думку, авторській розповіді солі з перцем — і дещо переборщив. Настільки, що ще б додати «братан» чи «мать моя женщина», — і матимемо замість статечних лордів та суворих чародійок компанію гопників десь з околиць великого міста. Не тільки розмови персонажів, це ще б сяк-так, але й авторська мова така.

Наче й цього мало, де-не-де авторський текст скорочували, то на речення, то на цілий абзац, докидаючи натомість власні сентенції, жодного аналога яких в оригінальному тексті немає.

Перекладач №1 аж таких новацій собі не дозволив, зате з надлишком надолужив брак ініціативи повною відсутністю точності. І правильно, бо вона тільки сковує. Приклади цього настільки численні, що зайняли б мені увесь цей пост. Первісно він мав бути присвячений одному епізодові.

Обговорюваний фрагмент є частиною розділу «Three times horned» — «Три сигнали рогу». Передісторія описаних в ньому подій така.

Довідавшись про таємничу пригоду у Верлені, де після «заочного шлюбу» Карстенського герцога з місцевою спадкоємицею, леді Лойз, уже назавтра представник і заступник герцога був знайдений мертвим, а новопошлюблена герцогиня зникла, гіпотетично кинулася з вікна своєї кімнати в море, герцог вирішив, що це все — витівки Есткарпу. І це навіть частково було правдою, з тим уточненням, що діяв не весь Есткарп, а лише одна-єдина чаклунка в межах необхідної самооборони, натомість зникнення леді Лойз було добровільною втечею з її власної ініціативи, хоча і в компанії згадуваної чаклунки. Хай там як, обурений герцог відразу ж знайшов винних — ними виявилися ті есткарпці, які опинилися тоді в столиці герцогства, а ще чомусь їхні етнічні побратими, давніші мешканці Карстену, звані «людьми старої крові». Усіх гамузом оголосили поза законом, знаком чого і мав бути той трикратний сигнал рогу, натовп міського шумовиння охоче відгукнувся, взявши справу помсти в свої руки. Герої книги (це чаклунка, Саймон Трегарт, капітан Коріс і замаскована під хлопця леді Лойз) довідалися про все від одного з працівників есткарпського посольства, що з небезпекою для життя примчав їх попередити. Все подальше описується так:

 

Переклад № 1.

– Это толпа! Крик взбешенной толпы!

И Саймон, вспомнив красный ужас своего прошлого, кивнул. Он приготовил самострел, чтобы встретить стоящего за дверью.

Невозможно было ошибиться в национальности вбежавшего. Кровоподтек не мог скрыть черт лица жителя Эсткарпа. Он упал, и Корис подхватил его на руки. Взрыв звуков почти сбил их с ног.

Человек, которого держал Корис, улыбнулся, пытаясь заговорить. Оглушенные, они ничего не слышали. Брайант закрыл дверь. Саймон и капитан помогли беглецу войти в дом.

К этому времени он настолько оправился, что смог приветствовать волшебницу. Она налила какую‑то голубоватую жидкость в чашку и поднесла к его губам. Он выпил.

– Где лорд Вортимер?

Человек откинулся в кресле, которое подвинули к нему.

– Вы только что слышали, как он прошел, леди, – в громе и криках. С ним все наши, кто сумел добраться до посольства. За остальными охотятся на улицах. Ивьян приказал трижды трубить в рог против эсткарпцев и представителей древних родов. Он сошел с ума!

– Их тоже? – Она прижала руки к вискам, как будто хотела облегчить невыносимую боль. – У нас совсем нет времени?

– Вортимер послал предупредить вас. Вы хотите последовать за ним, леди?

– Пока нет.

– Те, против кого звучал рог, могут быть убиты на месте любым без всяких вопросов. А в Карсе сегодня убивают не быстро и не легко, – бесстрастно добавил он

 

Переклад № 2

– Это толпа! Гул разъяренной толпы!

Саймон, сразу вспомнив пережитый им когда‑то ужас, утвердительно кивнул и приготовил самострел.

Пришедший, безо всякого сомнения, принадлежал к древней расе Эсткарпа, и синяки на лице не могли этого скрыть. Когда они открыли дверь, человек буквально упал им на руки, и Корис еле успел подхватить его. Толпа на улице загудела, да так, что земля вздрогнула под ногами, но Брайант уже запер дверь на все засовы.

Человек вымученно улыбнулся Корису и хотел было что‑то сказать, но из‑за рева толпы никто ничего не слышал. Отложив разговоры, Саймон и Корис затащили беглеца в дом.

Когда появилась колдунья, он уже оправился настолько, что даже пытался поприветствовать ее. Женщина налила в чашку немного какой‑то синеватой жидкости и поднесла к его губам.

– Что с Вортимером?

Человек откинулся на спинку кресла.

– Ты можешь послушать, как его гонят, госпожа! Вместе с ним и другие наши, те, кто успел вовремя добраться до посольства. За остальными же охотятся на улицах. Перед выходцами из Эсткарпа и перед теми, кто принадлежит древней расе, герцог приказал трижды протрубить в рог! Он просто сошел с ума!

– И их тоже? – колдунья прижала ладони к вискам, словно хотела унять нестерпимую головную боль. – У нас мало времени! Нельзя терять ни минуты!

– Вортимер послал меня, чтобы я тебя предупредил. Ты последуешь за ним, госпожа?

– Пока нет.

– Тех, перед кем трижды протрубили в рог, всякий может убить в любую минуту. А в Карсе теперь убивают, сперва вволю поиздевавшись, – бесстрастно сказал беглец. 

 

Не знаю, хто як, а я б після прочитання обох фрагментів була б «комплетне здезорієнтована», що ж трапилося з працівниками посольства і тими, хто зумів до нього добігти. Прориваються з боєм? Міські люмпени вигнали їх із посольства та женуть по вулицях? У випадку №2 незрозуміло, чим їхня доля відрізняється від тих «інших, за якими полюють на вулицях», а у випадку № 1 незрозуміло, чому ж чаклунка відмовляється приєднатися до своїх співвітчизників (а для Коріса це навіть прямий службовий обов’язок).

Додатковий нюанс: що насправді почули герої, впускаючи свого гостя досередини?

Взрыв звуков почти сбил их с ног. — № 1.

Пізніше цей грім якось зв’язується з проходженням посла, лорда Вортімера, як можна здогадатися, по вулицях міста.

Толпа на улице загудела, да так, что земля вздрогнула под ногами — №2

І це теж пов’язуються з Вортімером, це його так «гонят, госпожа».

 

Другий варіант викликає силу запитань. Від звуків не просто «земля здригнулася», хоча й це вже красномовна вказівка, а ще й мимовільні слухачі на якусь мить оглухли. Нам пропонується повірити, що так раптом крикнув роз’юшений натовп. Ну… навіть найлютіший натовп такого не зуміє. По-перше, не крикне весь у єдиному пориві, по-друге, сили людського голосу не вистачить на таке, щоб аж земля задрижала.

Стосовно ж першого перекладу, то там усе вкрай неясно — взагалі незрозуміло, що ж стало причиною таких гучних звуків.

Гаразд, а що ж там в оригінальному тексті?

 

Оригінал:

“That is a mob! The snarl of a hunting mob.”

And Simon, remembering a red horror out of his own past, nodded briskly. He poised the dart gun to welcome whoever stood without the wall gate.

There was no mistaking the race of the man who stumbled in to them. A bloody gash could not disguise Estcarp features. He fell forward and Koris caught him about the body. Then they were all nearly rocked from their feet as a blast of sound and displaced air beat in on them and the very ground moved under them.

The man in Koris’ hold moved, smiled, tried to speak. Deafened momentarily they could not hear. Briant slammed shut the gate and set its locking bars. Together Simon and the Captain half carried, half supported the fugitive into the house.

He recovered enough to sketch a salute to the witch as they brought him to her. She measured some bluish liquid into a cup and held it to his lips as he drank.

“Lord Vortimer?”

He leaned back in the chair into which they had lowered him. “You just heard his passing, lady – in that thunder clap! With him went all of our blood fortunate to reach the embassy in time. For the rest – they are being hunted in the streets. Yvian has ordered the three times horning for all of Estcarp or of the old blood! He is like a man gone mad!”

“This too?” She pressed her hands tight against her temples as if she might so ease some almost intolerable pain. “We have no time, no time at all?”

“Vortimer sent me to warn you. Do you choose to follow him along the same path, lady?”

“Not yet.”

“Those who have been horned can be cut down without question wherever they are found. And in Kars today the cutting down does not come swiftly as a clean death,” he warned dispassionately.

 

Ага, це вже дещо інше. З оригінального тексту принаймні ясно зрозуміло, що крик натовпу і ті звуки, через які задрижала земля і герої на мить оглухли, — це цілком різні явища. У другому випадку ми маємо доволі яскравий опис вибуху, аж з такими подробицями, як ударна хвиля в землі та повітрі включно. І саме цей вибух, а не просто ревіння натовпу, пов’язане з лордом Вортімером.

Думаю, тепер особливих сумнівів не виникне, хоча дещо доведеться домислити. Або ж лорд Вортімер, не бачачи жодного порятунку, підірвав посольство з усіма, хто там знаходився (кількома розділами раніше так вчинив інший герой — комендант обложеного міста, не бажаючи здавати його ворогам), або, можливо, це обложники, не зумівши увірватися до посольства, його підірвали. Перший варіант, однак, виглядає ймовірнішим.

Зрозуміло також, чому ті, що загинули (а якою ще могла бути їхня доля?) разом із Вортімером, названі щасливцями. Бо їхня смерть принаймні була «швидкою і чистою», що зовсім не гарантувалося жертвам, схопленим на вулицях. Заодно довідуємося, що саме пропонувалося чаклунці і від чого вона тимчасово відмовилася — вчинити самогубство у подібний спосіб, прихопивши з собою якомога більше ворогів. А також чому ні чаклунка, ні Коріс пальцем не ворухнули, щоб рятувати співвітчизників у посольстві — мертвим уже не допоможеш, а наразі доведеться подумати про живих.

На жаль, приведені приклади далеко не єдині (дуже постраждали улюблені авторкою описи складних переміщень героїв, усі ці гірські сходження, стрибки у воду, описи заплутаних маршрутів), але цей, як на мене, аж надто промовистий. Читачі не просто не розуміють, що діється, а ще й цілком неправильно оцінюють героїв!

На прощання — найточнішим перекладом даної книги, який я знайшла в мережі, є польський (Aniela Tomaszek, Ewa Witecka). Ні, певні дрібні неточності трапляються і там, але їх усе-таки значно менше. Честь і хвала сумлінним перекладачкам.

 

 

Оригінал цього запису знаходиться на платформі http://tin-tina.dreamwidth.org/403560.html
Коментарі 
15-е-квітень-2019 10:23 am (UTC) - Witch World
Witch World - Відьомський / Відмачий світ. Не плутати з Відьмацьким.

Edited at 2019-04-15 10:25 (UTC)
Сторінка була завантаженалистопад 19-е 2019, 1:13 am GMT.