tin_tina (tin_tina) wrote,
tin_tina
tin_tina

Моршинське літо

 

Моршинсько-стрийський анабазис

Для кращого пояснення моїх стрийських пригод треба знати дві обставини. Перша — вибралася я до цього славного міста саме в розпал дуже неприємного болю в шиї та потилиці. Друга, ще важливіша — маю я певний талант, не такий рідкісний, а все ж, якби існувала якась спортивна дисципліна, протилежна до орієнтування, я могла б претендувати на доволі високе місце у цій царині. Мої вичини у блуді (тільки прошу розуміти той блуд правильно!) перейшли в сімейні аннали, не стане місця всі їх списати. Скажімо, у перший день нашого першого приїзду до Моршина я вийшла з готелю до банкомату, котрий міститься акурат біля бювету, за 10 хвилин неквапливої ходи, а потім добру годину кружляла, описуючи кола і петлі, неспроможна знайти той самий готель. Коли побачила врешті його прикмету — барвисті прапори на флагштоках, — ледь не заплакала від радості.

Але цього разу я аж такого не сподівалася.
 

Тобто, вбачала труднощі не там, де вони трапилися насправді. Думала, що тяжко буде дістатися від залізничного вокзалу, куди приїжджає моршинська маршрутка, до центру міста. Де чимало всяких цікавинок, в тому числі знаменитий на весь регіон Стрийський базар (не плутати зі Стрийським базарчиком у Львові). де всього дуже багато і все порівняно дешево.

Цей етап подорожі пройшов як по маслу. Поруч зі мною в маршрутці сиділа дуже мила дівчина, майже землячка, бо вчилася у нашому медучилищі. Взагалі дуже багато моршинських медичок — медсестричок, процедурниць, косметологинь і т.д. — випускниці Самбірського медучилища, а в деяких поблизьких селах, наприклад, у Станкові, є навіть традиція, згідно з якою ледь не всі дівчата навчаються в нас. Добра супутниця запевнила мене, що жодної потреби їхати аж до вокзалу немає, маршрутка зупиняється також у центрі, а навіть вийшла разом зі мною і довела, куди слід. А тоді ще й показала другий бік тої ж вулиці, де маршрутки зупиняються, вже повертаючись до Моршина. Я радісно запам’ятала назву вулиці — Героїв Небесної Сотні, вдячно подякувала і вирішила, що в першу чергу накуплю сього-того, бо за тиждень моршинських дієт вже доволі випостилася.

Що ж скажеш — Стрийський ринок дійсно вартує своєї слави. Все є і всього багато, мало того, він ще й доволі цивілізований, навіть як рівняти зі Львовом. Усі торгові місця пронумеровані, обладнані, про якусь торгівлю з землі ніхто й не чув. Моя дорожня торба почала стрімко заповнюватися… сливи, персики, сир, дуже смачний місцевий хліб, а там і ковбаска, а там… Врешті я вирішила, що досить того доброго, час переходити до розваг духовнішого плану.

І тут вийшла наяву моя найрадикальніша помилка. Слід було запам’ятати номер тих яток, з яких я починала свою мандрівку. Бо, обійшовши чималу площу і з десяток разів повертаючи туди-сюди, я зовсім не могла зорієнтуватися, куди йти до виходу, де і центр міста, і моршинська маршрутка. Розпитування теж не принесли особливого успіху: продавчиня, в якої я робила останню закупку, порадила «йти попри валютчиків», але розпізнати тих валютчиків я ніяк не зуміла.

Ні, до виходу прибилася. Але то був інший вихід. На вулиці Успенській, біля Успенської церкви. Там теж йшла якась залишкова торгівля, ну, думаю, тут мені покажуть вихід до потрібної вулиці. Себто, Героїв Небесної Сотні.

Та ба. Не хочу сказати нічого поганого про стриян, але чи то я зле питала, чи то вони у своєму власному місті орієнтуються вкрай погано. Про вулицю Героїв Небесної Сотні ніхто з моїх співрозмовників і не чув. Врешті якась поінформованіша кобіта наказала йти «спершу направо, тоді через світлофор, тоді наліво», а там уже й потрібна мені вулиця.

На потрібній вулиці справді знайшлася пам’ятна таблиця на честь Небесної Сотні, але вулиця називалася зовсім інакше і взагалі внаслідок тих блукань я опинилася в зовсім іншій частині міста. Такій якійсь дивній, що її мешканці насилу знали, як називається їхня власна вулиця.

Оскільки ж я тягнула доволі тяжку торбу, а й шия боліла, то  в цю мить мені хотілося тільки одного — знайти ту моршинську маршрутку і їхати в ті краї, де я орієнтуюся ліпше. Гаразд, якщо я не дістануся центру міста (єдина вулиця, яку мені зуміли назвати — та сама Успенська, звідки я прийшла), то переходьмо до плану Б: до залізничного вокзалу. Вже його-то знайти не велика проблема.

Двірник, котрого я почала розпитувати першим, подумав і почав прокладати найкоротший маршрут:

— Та то дуже далеко пішки, от поверніть направо, тоді наліво, тоді попри музей, а там буде ще одна маршрутка, вже просто до вокзалу.

Іншим разом музей дуже б мене зацікавив, але не зараз, а хаотична зміна напрямів радше злякала.

— Ні-ні, прошу пана, хай буде далі, але просто до вокзалу.

— То йдіть цією вулицею, там буде вулиця Бандери (де б ще бути вулиці Бандери, як не в Стрию), а вона просто до вокзалу.

Одержану інформацію я сконфронтувала з ще однією, від перехожої жіночки, яка порадила вулицю Привокзальну.

Жіночка мала рацію, хоча вулиця зветься просто Вокзальною, але то вже дрібниці. Хвилин за п’ять я дісталася тої вулиці, ще через п’ять хвилин побачила залізничну колію, — ця обставина дуже мене втішила, — а ще через якийсь час добре знайомий жовто-синій (пофарбований у 2014) міст, так само знайомий вокзал і жадану моршинську маршрутку.

Вже з її вікон я уважніше роздивилася стрийські вулиці, запевняю, що називаються вони переважно іменами місцевих уродженців і довголітніх мешканців. От, наприклад, такий Євген Олесницький, добрий приятель Франка, культурний та громадський діяч — як писали колись, а нам цікавий також тим, що перекладав з англійської мови, зокрема, «Записки Піквікського клубу» Діккенса. Той навіть писав: «Та де б я проміняв свій Стрий на Львів, та ніколи в світі».

 

Мандрівка мандрівкою, але стрийські харчі були зустрінуті дуже теплим прийомом. Трохи отямившись і вилікувавши вередливу шию, я згадувала свої переміщення Стриєм не без задоволення. З більшим задоволенням згадую сьогодні хіба що моршинське озеро.


Оригінал цього запису знаходиться на платформі http://tin-tina.dreamwidth.org/402445.html
Tags: моршин
Subscribe

Recent Posts from This Journal

  • Труднощі перекладу

    Любов і смерть — це іноді те саме або ж як обережно слід виносити вирок оригіналові, виходячи з перекладу Я відношуся до палких і…

  • Чаклунський світ

    Порція четверта Точніше, перша половина третього розділу. В цій частині герої, як годиться, вилазять на скелю, не заходять, правда, в море, але…

  • Чаклунський світ

    Чаклунський світ Хтозна — якщо маятник літературної моди, бодай у жанрі фентезі, від загадково-плутаних епопей з етично амбівалентними…

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 7 comments