tin_tina (tin_tina) wrote,
tin_tina
tin_tina

Великодній подарунок

Цей подарунок Добра Богиня Евдотея зробила своїй посвяченії Докії, а Докія - читачам, в тому числі також мені, а я вже вам, вичитаний текст у фб2-форматі (для тих, кому саме він зручний). Отут

http://divczata.org/knyzka/dokiya-gumenna-dar-evdotei.html

Дуже раджу проглянути сторонницям феміністичного трактування історії. Бо Докія Гуменна, поза всяким сумнівом, - зачинателька жанру історичної есеїстики феміністичного спрямування в українській літературі. А "Дар Евдотеї" - її автобіографія, від найранніших років життя до червня 1941 року. Властиво, я мала щиру надію знайти враження пані Докії від її галицьких контактів - вона якийсь час пробула в містечку Турці, по дорозі в еміграцію. Та ба... Може, ще видадуть, бо після Докії (прожила вона, згідно із зужитою фразою, довге і плідне життя) залишилося ще чимало рукописів, записників, щоденників.
Але й те, що можемо прочитати, вражає. "Благослови, мати", "Прогулянка дорогами мільйоноліть", "Епізод з життя Европи Критської", "Небесний змій". Сподіваюся, що невдовзі зумію зробити і "Золотий плуг". Це не кажучи про її "неісторичні" (новоісторичні): Діти Чумацького шляху, Скарга майбутньому, Хрещатий яр.

Ця жінка всеньке життя трималася власних доріг: писала не як усі (шкода, що продовжувачок у неї обмаль), жила не як усі. От це "не як у всіх" життя і описане в "Дарі Евдотеї".
Книжка надзвичайна, напрочуд щира. Думаю, кожна читачка знайде у ній щось саме для себе - я ось знайшла опис психологічних станів, які видавалися мені моїми власними. А чому Евдотея?

То єдиним місцем, куди я могла піти кожної хвилини й дуже добре почуватися, була спасенна бібліотека. «Іду до мами», — казала я собі. Тут не треба ні до кого приноровлятися. Тут я можу знайти скільки хочу і яких хочу друзів. Книжки мої друзі. Я не кидала думки створити трипільську повість, тільки ніяк не уявляла, як зліпити докупи в читабельне всі ті сухі, викладені археологічним жаргоном відомості, що я вже вловила з розкопів в урочищі Коломийщина, із звідомлень про розкопи інших поселень, з розмов із Н. Кордиш, П. Курінним, В. Петровим. А тому треба читати й зближену літературу, дуже уважно про фольклор, бо він стає зрозумілим у світлі Трипільської культури, а не бабськими забобонами. Звичаї шеститисячолітньої давности — це щось та значить?

Так викристалізовувалась одна з ідей повісти — тяглість традицій.

І справа ж не обмежується тільки Трипіллям! Раз у раз поруч із тими статтями, що додавали щось до моєї теми, я, захоплюючись, перечитувала й про палеоліт, неоліт, скитів, сарматів, антів…

От тоді, у цьому широкому плині різноманітного читання, відкрилося мені справжнє значіння мого власного імени — Євдокії. У грецькому епосі (в Гомеровій «Одіссеї») морська богиня Евдотея (Ейдотея), дочка морського діда бога Протея, внучка океана-бога Посейдона, допомагає нещасливим мореплавцям у біді. Якась стихійна сила. Дуже добра.

О, то це, може, й є та Опіка, що її я так часто відчуваю біля себе? Сила, більша за мене, малу «я». Тоді я почала наполегливо, довго й уперто розшифровувати моє ім’я на широкому тлі моїх читань. Вийшло так: ЕВ — добра. ДО — вода. КІЯ (ТЕЯ) — божество. Добра богиня вода.

Вона, ця Евдотея, не старша за українську Явдоху, стихію весняних вод, великоруську Авдотью, Дану — кельтську матір… І ще багатьох-багатьох Дан. Всі ці імена виростають із якогось праджерела. Якого ж? Може… як почав розтавати льодовик?..

Так зарисовувалася нова лінія моїх шукань. Примітивні, доні, теї, боги… І ніяких директив партії, жадного наказу… Думай про все це безмежжя як хочеш! Думай, як ти бачиш, а не як хтось наказує… Про все.

 

 

Оригінал цього запису знаходиться на платформі http://tin-tina.dreamwidth.org/380924.html
Tags: докія гуменна
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 1 comment