?

Log in

No account? Create an account
Метелики над землею літающе
Людина? Тіні сон.
Сім князів на один престол 
10-е-лютий-2009 09:05 am
17 століття

Вірніше, два – молдавський і волоський. Історія обох цих господарств була чимось фантасмагоричним навіть для бурхливої ранньомодерної епохи. З кінця 16-го століття Молдавія і Волощина були васальними державами по відношенню до турецької імперії, раніше ж – перебували в такій самій залежності від Речі Посполитої, яка не раз намагалася повернути обидві ці держави у свою сферу впливу. Мало того, що такий перехідний васалітет став вічним болючим місцем у стосунках між Польщею і Портою, то ще й молдавсько-волоські правителі (господарі) змінювали один одного з блискавичною швидкістю, так що коли за не надто довгий проміжок часу в Молдові змінилося 30 господарів, то це було великим прогресом порівняно з таким же за тривалістю попереднім періодом, коли плинність кадрів була вдвічі вищою. Зате справедливо можна було похвалитися відсутністю національної дискримінації: престол господаря був напевно єдиним в світі, на якому коли-небудь сидів циган (Степан Резван). Перевороти спершу відбувалися бурхливо і з кровопролиттями, а в дещо пізнішу епоху так: “Причину для детронізації князя знайти було легко. Звичайно його звинувачували або в інтригах з іноземними державами, або у несплаті податків, або в поганому поводженні з підданими. Султан видавав фірман про відкликання берату, князя під вартою відправляли в Константинополь, а митрополит тимчасово брав правління і керівництво боярською радою в свої руки, аж доки не прибував новий князь. Дуже часто через кілька місяців скинутий князь повертався на трон, а з столиці на його очах вивозили його попередника”.

 

      Як не дивно, претендентів на цей хисткий престол не бракувало ніколи, хоча багато невдах поплатилися власною головою, а, здавалося б, були в них в житті і важливіші справи. Згадаймо хоча б Дмитра Вишневецького, страченого в Константинополі, та Івана Підкову, козацького гетьмана, страченого у Львові за вимогою турецького чауша.
      Дмитра Вишневецького втягнув у молдавську авантюру Альбрехт Ласький, негідний другий муж бідної Беати Острозької, матері княжни Гальшки. І от пройшло менше ніж півстоліття і знову кілька магнатів Речі Посполитої, в тому числі і представник роду Вишневецьких, встряли у молдавсько-волоські розборки, підтримавши претендентів з роду Могил.
        Щоб розібратися з подальшими подіями, а також тому, що деякі Могили відібрали неабияку роль в нашій власній історії, вартувало би хоч трохи розповісти про їх родовід. За модою епохи, вони оголосили своїм предком не кого-небудь, а знаного героя раннього Риму Муція Сцеволу. Згідно з більш реалістичною версією, протопласту роду Могил звали Пуріче (воша), і він неабияк допоміг найвідомішому із молдавських воєвод Стефанові Великому. Коли в битві проти угорців у 1486 р. під Стефаном вбили коня, Пуріче підвів йому свого і ще й допоміг сісти в сідло, оскільки Стефан був малого зросту. З цього Пуріче почалося зростання роду Могил. Достовірно знаємо, що Йоан Могила в другій половині 16-го століття був логофетом і особою наближеною до господаря Александра, сина Петра Рареша. Настільки наближеною, що Александр віддав за нього свою сестру Марію. Від цього шлюбу народилися сини Єремія, Георгій і Симеон. Всі троє зробили блискучу кар’єру: Єремія і Симеон – на світському поприщі, Георгій на духовному (Їх батько в кінці життя теж постригся в ченці). Зокрема, Єремія певний час був послом від Молдавії у Речі Посполитій і мав там неабиякі зв’язки. Настільки неабиякі, що важко би навіть визначити, який край Могили вважали рідним: в Речі Посполитій вони мали індегенат (право на шляхетство) і значні земельні володіння.  А в 1595 році польське військо на чолі з коронним гетьманом Яном Замойським підтримало претензії Єремії на молдавський престол і таки здобуло цей престол для нього. Взамін Єремія зобов’язався визнати подвійний протекторат – як з боку Туреччини, так і з боку Польщі.
         Опікуни Могил мали б знати, що так легко справа не закінчиться. Так воно і вийшло: в 1597 році воєвода волоський Михай Хоробрий прогнав Єремію з господарства, натомість уряд Речі Посполитої знову послав до Молдавії військо, на цей раз під командуванням Станіслава Жолкевського. Разом з ним вирушили і численні представники магнатських родин, ведучи власні військові загони: Вишневецькі, Корецькі, Потоцькі. Разом вони розбивають волоські війська під Тирговіштами у 1599 році. Молдавський престол дістається Єремії, волоський – його братові Симеону Могилам. Польські війська ще на якийсь час залишаються, щоб ще раз, вже під командуванням Єремії Могили, розгромити претендента-Михайла.
         Єремія Могила був одружений з Єлизаветою Чамартовною, а їх діти – сини Констянтин, Александр, Богдан, дочки Регіна (більше відома нам як Раїна), Марія, Катерина, Анна. Натомість від шлюбу Симеона Могили з Маргаритою Угорською народилося шестеро синів: Михайло, Гавриїл, Петро, Павло, Іван і Мойсей. З покривів гробів у монастирі Сучевіца, де були пізніше поховані брати-Могили, можемо скласти сяке-таке уявлення про їх вигляд: ширші ніж довші, дещо “ассірійського” типу бородаті достойники в розкішних ризах.
          В нагороду за таку рицарську підтримку магнати-заступники дістали доньок господаря Єремії. Михайло Михайлович Вишневецький (він належав до молодшої вітки роду і був сином Михайла Олександровича, православного, та Гальшки Юріївної Зеновичівни, кальвіністки) одружився з Раїною, Катерина вийшла за Самійла Корецького, Марія за Станіслава Потоцького, Анна, натомість, була замужем тричі: за Пшерембським, потім за Чарнковським, а втретє за своїм шурином Потоцьким, який, видно, до того часу овдовів.
         Здавалося б, все закінчилося якнайкраще як у рицарському романі: трон здобутий, красуні-наречені видані за мужніх рицарів, залишається тільки втішатися життям. Але далі пішли такі пристрасті, що їх спроможний був би адекватно відтворити хіба що Шекспір.
          Насамперед, Симеон недовго посідав волоський трон. Схоже, що він не знайшов спільної мови зі своїми підданими, цим скористалася супротивна партія, спалахнуло повстання, підтримане турками – і мусив Симеон Волощину покинути. Його брат Єремія помер 30 червня 1606 року, престол дістався його старшому сину Констянтину. Тепер уже Симеон вдався до турецької підтримки, скинув Констянтина і сам зайняв його місце. Його обурені родичі влаштували змову, змовників очолила вдова Єремії Єлизавета Чамартовна, яка начебто отруїла Симеона. Боярська рада посадила на трон старшого сина Симеона, Михайла, однак він не проправив і кількох місяців: вже 27 грудня 1607 року помер.
          Схоже, що розподіл сил був такий: потомків Симеона більше підтримували турки, потомків Єремії – поляки.  Це, однак, не завадило тому, що Симеоніди після нещасливого 1607 року вирішили покинути невдячну батьківщину і перебратися у свої володіння в Речі Посполитій. Пізніше дехто з них ще повертався і навіть ненадовго здобував престол, але не найвідоміший представник роду, пізніший митрополит Петро Могила.
        Натомість потомки Єремії знову прикликали на поміч польських свояків і в 1608 році Стефан Потоцький і Михайло Вишневецький повернули трон Констянтину. Після цього Михайло вирішив, що на якийсь час з нього досить молдавських справ, забрав свою господарівну Раїну і разом з нею перебрався у власні володіння на Лівобережжі, де почувався і діяв як самовладний удільний князь: господарював і не минав нагоди пощипати й сусідів. Сім’я щасливо зростала, народилися син Єремія, видно, названий на честь діда з материнського боку, досі серед Вишневецьких Єремій не було, та дочка Анна. Коли б то князь Михайло так і надалі тримався мудрої постанови займатися своїми маєтками і не втручатися в молдавські суперечки!
         Бо там як не було спокою, так він і не встановився. Констянтин продовжував пропольську політику і відмовився платити податок в турецьку скарбницю.. Турки висунули свого ставленика, Стефана Томшу, той розгромив війська Констянтина, а сам Констянтин втопився (чи був втоплений) у Дністрі. Стефан Потоцький спробував прийти на поміч вцілілим нащадкам свого тестя, але цього разу фортуна була не на його боці, турки розгромили польське військо під Сасовим Рогом, сам Потоцький втрапив у полон, а Річ Посполита змушена була на офіційному рівні відмовитися від всякого втручання у молдавські та волоські справи. Сейм навіть прийняв відповідне рішення, зване тоді «конституцією».
          Але у 1615 році два інші свояки Могил, Самійло Корецький і Михайло Вишневецький, керуючись більше сімейними, ніж державними інтересами і поставивши під загрозу насилу укладений мир, знову вирушили на поміч Могилам, посадивши на престолі чергового господарича Олександра. Відповідний хід противника не змусив довго на себе чекати.
         Вже наступного року супротивники Могил прибрали Михайла Вишневецького, отруївши його. Оскільки інакше добратися до князя не вдалося, йому, згідно з хронікою Якима Єрлича, дали отруту разом з причастям. Убивця чи то був грецьким монахом, чи тільки маскувався під нього. У відсутність могутнього, головне – багатого союзника, Самійлу Корецькому забракло грошей, щоб утримати при собі наймані війська. Отож турки черговий раз погромили супротивників, посадивши на трон свого ставленика Томшу, Самійло Корецький та брати Олександр і Богдан Могили втрапили у турецький полон.
       Рятуючи своє життя, Олександр з Богданом прийняли іслам. Подібну пропозицію зробили і Самійлу Корецькому (щодо його віровизнання, то тут є всякі свідчення, а взагалі-то Корецькі підтримували церковну унію), але той не захотів і слухати. Дальша історія Корецького досить відома: султан все-таки не наказав стратити бранця, який йому чимось заімпонував, а звелів замкнути його в башті, щоб він там подумав над свої становищем і опам’ятався. З тієї башти досі ніхто не зумів втекти – аж до Корецького, який вчинив це при допомозі свого челядника і місцевих православних монахів.  Розлючений султан погнав цілу армію на пошуки втікача, однак безуспішно, при допомозі все тих же монахів князь Самійло зумів повернутися на батьківщину. Пережите, однак, не змусило його сидіти тихо, вдруге він втрапив у турецький полон після битви під Цецорою і цього разу вже йому втекти не вдалося…
         Між тим, у спадкоємців Михайла Вишневецького теж виникли фінансові проблеми. Вибираючись в молдавський похід, покійник наробив боргів, вдова не зуміла їх повернути і в 1618 році, 11 червня була разом з дітьми засуджена на баніцію. Правда, ніхто особливо не рвався виганяти з держави представників могутнього роду, але Раїні пережитих потрясінь виявилося забагато. Наступного року вона померла.
           З її заповітом зв’язана похмура легенда, яка не раз обігрувалася пізніше: начебто вона змусила свого сина дати клятву вірності православній вірі і погрожувала йому материнським прокльоном, коли б він ту клятву зламав. Насправді, схоже, справа була простішою: 18 січня 1619 року, незадовго до смерті, Раїна Вишневецька-Могилянка уклала «фундуш» на користь Мгарського монастиря, в якому записала: «И хто би колвек тую фундацію нашу нарушити і касовати в напотомніє час мълъ, або одімовати, що-с ми раз надали, або на старожитную благочестивую восточного православія въру нашу наступовати, отмъняти, теди нехай будет на нем клятва святих отецъ, иже в Никеи, и разсудитися со мною маєт перед маєстатом Божиім».
            Насправді це, особливо ж останній зворот, було досить звичайною юридичною формулою, яка зустрічалася і далеко пізніше. так, наприклад, Миколай Потоцький в кінці 18-го століття теж погрожував всім, хто б відважився руйнувати ним збудоване, судом перед маєстатом Божим – і не дуже це допомогло.

 

На цьому ми тимчасово прощаємося з представниками роду Могил і Вишневецьких. Запам’ятаємо тільки, що на арені вже з’явилися представники нових поколінь: внук Йоана Могили Петро Могила і його ж правнук Єремія (Ярема) Вишневецький. Але про їх долю і діяння, зрештою, і так добре відомі – колись пізніше.
А от і Раїна Могилянка - копія з начебто прижиттєвого портрету.


 

Коментарі 
4-е-листопад-2011 05:24 pm (UTC) - Жовква під Львовом: могила лицаря, який завоював Москв
User hector_lv referenced to your post from Жовква під Львовом: могила лицаря, який завоював Москву saying: [...] турок. Втручання польських і українських магнатів (пригодницька історія нашого Самійла Корецького [...]
Сторінка була завантаженагрудень 11-е 2018, 3:36 am GMT.