tin_tina (tin_tina) wrote,
tin_tina
tin_tina

Три слов’янські міфи

В порядку уточнення – східнослов’янські (десь за овидом маячить польський міф, який сильно вплинув на три наші, але я з ним справитися не зумію... Мені б хоч щось простіше – і те гаразд), притому міфи позитивні. Міфи негативні, звісно, є і навіть широковідомі, але я, просто через природжені риси характеру, погано їх сприймаю і морочитися з ними не хочу. Хай колись пізніше.

Тому – позитивний міф російський, український і білоруський.

Російський. Залізна держава, що займає більшу частину відразу двох континентів. Непереможні війська, блискучі перемоги. Решта світу дивиться на російського велетня з сумішшю захоплення і легкого остраху. «Слава, купленная кровью», «Полный гордого доверия покой». Блискуча культура і література найвищого можливого рівня. Надія всіх нещасних, захисник всіх пригнічених. Народність як синонім колективізму (чи ще хтось пам’ятає таку громадську цноту?)

Український. Свобода як найвищий ідеал. Абсолютна безстрашність і абсолютна витримка – істинний міфічний герой жартує, висячи на гаку, і сміється на ешафоті. Наймелодійніша в світі мова, найбагатший народний мелос. Народність як синонім індивідуалізму.

Хоча ці два міфи виглядають взаємовиключаючими,  формувалися майже одночасно і – траплялося й таке – ледь не тими самими людьми. Це, здається, Безбородько хвалився тим, що без відома його самого і російських урядовців його рівня «жодна гармата в Європі не стріляла»? В бібліотеці того ж Безбородька знайшли рукопис, який ми знаємо під назвою «Історія русів» і який зіграв таку значну роль в формуванні «малоросійського сепаратизму».

Доки двійко сусідів і мовних, якщо не генетичних побратимів, здавалося б, порозтягували всі людські риси на свої міфи, білоруси переважно (може, передбачливо?) мовчали. Тобто загальний міф Білорусії існував, але, якщо розглядати експортний варіант, якийсь неясний. «Найчистокровніший з усіх слов’янських народів», при тому бідні сироти (ще добре, коли не сиротинушки, як в російському перекладі Короткевичової «Мови») і нещаслива юрба, яка тільки й може принести Всевишньому, що свою кривду, а тільки й мріє, що «людьми зватись» (при тому, що всі їхні сусіди тільки самих себе вважали людьми першого сорту). Словом, убожество.

Так собі думали сусіди, а білоруси і далі мовчали – аж раптом рвонуло і перед нами постав білоруський міф. До мене ця обставина дійшла при читанні Короткевича, може, й інші не-білоруси мали подібний досвід?

Отож – які там «сиротинушки»? Велетні-люди на велетнях-конях і хоругва над ними. Народ, який без зайвого шуму, тим паче кровопролиття, асимілював всіх завойовників. А сам якщо й приходив на чужі землі, то тільки як визволитель (мається на увазі роль ВКЛ у поборенні того малоприємного явища, яке ми спроста називаємо «монгольським ігом»). Чекайте-чекайте, а до чого тут ВКЛ? Хіба білоруси не були першим завойованим ним народом? Ні, бо це вони й були тим ВКЛ.

Далі – ще ліпше. Найранніше на східнослов’янських землях книгодрукування, найвищий рівень освіченості. Демократія і закладені основи парламентаризму. Вільні міста, від століть звичні до самоврядування. Недоторканість особи і Литовський Статут. «Воля народам, воля людині» (С, хоча до ВКЛ прямого стосунку не має). Бюргерство, достаток, свобода і відвага не дикі, а уцивілізовані. Держава не залізна, а еластично-уперта.

Не будемо наразі розглядати, наскільки всі три перелічені міфи відповідають дійсності – на те вони й міфи, щоб бути понад історією та історичним часом (до речі, всі ми вже помічали, як вільно Короткевич поводиться з часом. Тому читачі і не дивуються, що одні герої докоряють іншим за події, які відбулися років так за триста до народження цих героїв. Щойно народ, мовляв, асимілював завойовників, як ви всі, негідники, продалися іншим. Чекайте-чекайте, а коли трапилася ця сумна подія? В 17-у столітті. А коли відбувається розмова? В 19-у). Мова про інше – який з трьох міфів найсимпатичніший? Не здивуюся, якщо третій, відмічу заодно, що принаймні в українському теж відбулися певні зрушення в цьому напрямку – і ми згадали і Юрія Дрогобича, і «свій» Статут, і «своє» магдебурзьке право.

Наразі все, попрошу читачів, особливо ж білоруських сябрів дуже не сваритися, може, внутрішнє сприймання трохи інше, але ззовні – саме так. А на прощання ще раз трішки згрішу – перекладу цього Короткевичового вірша я не знаходила, хоча бачила цитати з нього в якості епіграфа.

Абяцаюць нам новы раскошны дом,
Ал тут ам жыць і канаць,
Тут пад кожным навекі здабытым бугром
Нашы продкі забітыя спяць.

Яны аддалі нам меч і касу,
        Слова з вуснаў, цяпер нямых...
        І нам немагчыма пайсці адсюль
        І пакінуць са смерцю іх.

Дім новий обіцяють – розкішний хором,
Але тут нам жити й конать,
Тут під кожним навіки здобутим холмом
Наші предки убиті сплять.

    Вони все віддали нам – косу з мечем,
    Слово з вуст їх, тепер німих,
    І нікуди звідси ми не підем,
    Не покинемо їх самих..

Tags: Словянське
Subscribe

Recent Posts from This Journal

  • Труднощі перекладу

    Любов і смерть — це іноді те саме або ж як обережно слід виносити вирок оригіналові, виходячи з перекладу Я відношуся до палких і…

  • Чаклунський світ

    Порція четверта Точніше, перша половина третього розділу. В цій частині герої, як годиться, вилазять на скелю, не заходять, правда, в море, але…

  • Чаклунський світ

    Чаклунський світ Хтозна — якщо маятник літературної моди, бодай у жанрі фентезі, від загадково-плутаних епопей з етично амбівалентними…

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 82 comments

Recent Posts from This Journal

  • Труднощі перекладу

    Любов і смерть — це іноді те саме або ж як обережно слід виносити вирок оригіналові, виходячи з перекладу Я відношуся до палких і…

  • Чаклунський світ

    Порція четверта Точніше, перша половина третього розділу. В цій частині герої, як годиться, вилазять на скелю, не заходять, правда, в море, але…

  • Чаклунський світ

    Чаклунський світ Хтозна — якщо маятник літературної моди, бодай у жанрі фентезі, від загадково-плутаних епопей з етично амбівалентними…