tin_tina (tin_tina) wrote,
tin_tina
tin_tina

Дунаю, Дунаю, чему смутен течеш

Або ж пісня слов"янська, словацька, хорватська чи українська
(продовження)

Тобто, пісня не названа українською, однак є дуже вагомі підстави її такою вважати. Головною підставою є її мова, і нелінгвістові впаде в око, як схожі ці слова навіть на сучасну літературну українську, а ще більше на її західні діалекти. Другою причиною є місце дії пісні, це, очевидно, мусить бути територія, де слов’яни контактували зі світом молдавсько-румунським (Стефан-воєвода, ким би він не був, безперечно, належить саме до цього останнього, натомість Дунай, як ми добре знаємо, є в українській народній поезії синонімом кожної великої ріки), а ця обставина ледь не пальцем вказує на Покуття або Буковину, як хто воліє. (Я волію Покуття, з огляду на історію «Бондарівни»). А третя  обставина – так вважали розумні люди, причому зовсім не самозасліплені патріоти. Конкретно ж Іван Франко, який присвятив пісні «Дунаю, Дунаю» кілька спеціальних спеціальну статей, яка поміщена в 37-у та 42-у томі його 50-томника.
Та, що в 37-у, називається «Найстарша українська народна пісня».

Оскільки не в кожного той 37-й том є під рукою, то приведу я кілька цікавих уривків зі статті:



«Цю пісню ми не знайдемо в попередніх збірках українських народних пісень. Ще в середині ХVI ст. дивна доля закинула її з рідної землі аж у Венецію, де один чех, на ім’я Никодим, вивчив її напам’ять і привіз до Моравії, на свою батьківщину. Тут цю пісню почув Ян Благослав, тодішній настоятель общини «чеських братів», він зацікавився нею, бо побіч інших своїх якостей був іще чудовим знавцем мов і написав, поряд з теологічними, історичними та іншими працями, критичну граматику чеської мови того часу. В кінці граматики він коротко розглянув слов’янські діалекти і помістив текст цієї української, або, як він її назвав, словенської народної пісні як взірець досить незвичної для нього мови. В 1571 році Благослав помер, і хоча граматика його не була надрукована ані за його життя, ані в найближчому майбутньому, все ж один примірник її, написаний гарним почерком, дійшов до нас (нині зберігається в бібліотеці Teresianum у Відні); в 1857 році твір Благослова був опублікований у Відні двома чеськими вченими, Ігнатієм Граділєм та Йосефом Іречеком, завдяки чому і згадана українська пісня появилася на світ. Щоправда, минуло іще двадцять років, перш ніж нею зацікавився російський вчений (родом українець), професор О.Потебня з Харкова ф присвятив їй спеціальну розвідку. З властивою йому проникливістю дослідив він мову пісні, проте не відважився віднести її до якогось певного українського діалекту, хоча нітрохи не сумнівався в її українському походженні. Пізніше він присвятив багато праці відповідній реконструкції тексту, що, зрештою, не становило для нього особливих труднощів, оскільки чеський вчений, не маючи справжньої уяви про так званий «словенський» діалект, зате будучи обдарованим витонченим слухом, сприйняв з уст Никодима найтонші відтінки говору, так що й тепер в ньому можна легко розпізнати риси покутсько-гуцульського діалекту Східної Галичини та Буковини. Більш детальне обгрунтування, яке лише доповнить спостереження Потебні, я зроблю у своїй українській монографії, а поки що наводжу текст пісні у дослівному перекладі.

—Дунаю, Дунаю, чему смутен течеш?
[—Ой як мні, Дунаю, не смутному течи,
Що дно моє точуть студені криниці,
А посередині біла рибка мутить,]
На версі Дунаю три роти ту стоють:
Перша рота турецька,
Друга рота татарська,
Третя рота волоська.
В турецькі ми роті шаблями шермують,
В татарські ми роті стрілками стріляють,
В волоські ми роті Штефан-воевода,
В Штефанові роті [та] дівонька плачеть,
[Та дівонька плачеть], плачучи, повідат:
—Штефане, Штефане, Штефан-воєвода,
Альбо мені пуйми, альбо мене лиши.—
А што ми [од]речет Штефан-воєвода?
—Красна дівонице, пуйміл би я тебе,
[Пуймил би я тебе], неровная ми єс. —
Што рекла дівонька? — Пусти мня, Штефане!
Скочу я у Дунай, у Дунай глубокий,
Ах, хто мня достанет,[то] єго я буду.—
Не хто мя доплинул, красную дівоньку,
Доплинул дівоньку Штефан-воєвода.
І узял дівоньку за білую руку:
—Дівонько-душенько, миленька ми будеш.

Взяті в квадратні дужки слова є спробою реконструкції пісні: обидва піввірші вставив Потебня, спираючись на аналогії подібних старих пісень, а другий, третій і четвертий вірші додаю я на підставі паралелі, про яку буде сказано нижче.



Tags: Пісенна подорож
Subscribe

Recent Posts from This Journal

  • Труднощі перекладу

    Любов і смерть — це іноді те саме або ж як обережно слід виносити вирок оригіналові, виходячи з перекладу Я відношуся до палких і…

  • Чаклунський світ

    Порція четверта Точніше, перша половина третього розділу. В цій частині герої, як годиться, вилазять на скелю, не заходять, правда, в море, але…

  • Чаклунський світ

    Чаклунський світ Хтозна — якщо маятник літературної моди, бодай у жанрі фентезі, від загадково-плутаних епопей з етично амбівалентними…

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 17 comments

Recent Posts from This Journal

  • Труднощі перекладу

    Любов і смерть — це іноді те саме або ж як обережно слід виносити вирок оригіналові, виходячи з перекладу Я відношуся до палких і…

  • Чаклунський світ

    Порція четверта Точніше, перша половина третього розділу. В цій частині герої, як годиться, вилазять на скелю, не заходять, правда, в море, але…

  • Чаклунський світ

    Чаклунський світ Хтозна — якщо маятник літературної моди, бодай у жанрі фентезі, від загадково-плутаних епопей з етично амбівалентними…