?

Log in

No account? Create an account
Метелики над землею літающе
Людина? Тіні сон.
Дунаю, Дунаю, чему смутен течеш 
11-е-вересень-2012 09:03 am
ромашка
Або ж пісня слов"янська, словацька, хорватська чи українська
(продовження)

Тобто, пісня не названа українською, однак є дуже вагомі підстави її такою вважати. Головною підставою є її мова, і нелінгвістові впаде в око, як схожі ці слова навіть на сучасну літературну українську, а ще більше на її західні діалекти. Другою причиною є місце дії пісні, це, очевидно, мусить бути територія, де слов’яни контактували зі світом молдавсько-румунським (Стефан-воєвода, ким би він не був, безперечно, належить саме до цього останнього, натомість Дунай, як ми добре знаємо, є в українській народній поезії синонімом кожної великої ріки), а ця обставина ледь не пальцем вказує на Покуття або Буковину, як хто воліє. (Я волію Покуття, з огляду на історію «Бондарівни»). А третя  обставина – так вважали розумні люди, причому зовсім не самозасліплені патріоти. Конкретно ж Іван Франко, який присвятив пісні «Дунаю, Дунаю» кілька спеціальних спеціальну статей, яка поміщена в 37-у та 42-у томі його 50-томника.
Та, що в 37-у, називається «Найстарша українська народна пісня».

Оскільки не в кожного той 37-й том є під рукою, то приведу я кілька цікавих уривків зі статті:



«Цю пісню ми не знайдемо в попередніх збірках українських народних пісень. Ще в середині ХVI ст. дивна доля закинула її з рідної землі аж у Венецію, де один чех, на ім’я Никодим, вивчив її напам’ять і привіз до Моравії, на свою батьківщину. Тут цю пісню почув Ян Благослав, тодішній настоятель общини «чеських братів», він зацікавився нею, бо побіч інших своїх якостей був іще чудовим знавцем мов і написав, поряд з теологічними, історичними та іншими працями, критичну граматику чеської мови того часу. В кінці граматики він коротко розглянув слов’янські діалекти і помістив текст цієї української, або, як він її назвав, словенської народної пісні як взірець досить незвичної для нього мови. В 1571 році Благослав помер, і хоча граматика його не була надрукована ані за його життя, ані в найближчому майбутньому, все ж один примірник її, написаний гарним почерком, дійшов до нас (нині зберігається в бібліотеці Teresianum у Відні); в 1857 році твір Благослова був опублікований у Відні двома чеськими вченими, Ігнатієм Граділєм та Йосефом Іречеком, завдяки чому і згадана українська пісня появилася на світ. Щоправда, минуло іще двадцять років, перш ніж нею зацікавився російський вчений (родом українець), професор О.Потебня з Харкова ф присвятив їй спеціальну розвідку. З властивою йому проникливістю дослідив він мову пісні, проте не відважився віднести її до якогось певного українського діалекту, хоча нітрохи не сумнівався в її українському походженні. Пізніше він присвятив багато праці відповідній реконструкції тексту, що, зрештою, не становило для нього особливих труднощів, оскільки чеський вчений, не маючи справжньої уяви про так званий «словенський» діалект, зате будучи обдарованим витонченим слухом, сприйняв з уст Никодима найтонші відтінки говору, так що й тепер в ньому можна легко розпізнати риси покутсько-гуцульського діалекту Східної Галичини та Буковини. Більш детальне обгрунтування, яке лише доповнить спостереження Потебні, я зроблю у своїй українській монографії, а поки що наводжу текст пісні у дослівному перекладі.

—Дунаю, Дунаю, чему смутен течеш?
[—Ой як мні, Дунаю, не смутному течи,
Що дно моє точуть студені криниці,
А посередині біла рибка мутить,]
На версі Дунаю три роти ту стоють:
Перша рота турецька,
Друга рота татарська,
Третя рота волоська.
В турецькі ми роті шаблями шермують,
В татарські ми роті стрілками стріляють,
В волоські ми роті Штефан-воевода,
В Штефанові роті [та] дівонька плачеть,
[Та дівонька плачеть], плачучи, повідат:
—Штефане, Штефане, Штефан-воєвода,
Альбо мені пуйми, альбо мене лиши.—
А што ми [од]речет Штефан-воєвода?
—Красна дівонице, пуйміл би я тебе,
[Пуймил би я тебе], неровная ми єс. —
Што рекла дівонька? — Пусти мня, Штефане!
Скочу я у Дунай, у Дунай глубокий,
Ах, хто мня достанет,[то] єго я буду.—
Не хто мя доплинул, красную дівоньку,
Доплинул дівоньку Штефан-воєвода.
І узял дівоньку за білую руку:
—Дівонько-душенько, миленька ми будеш.

Взяті в квадратні дужки слова є спробою реконструкції пісні: обидва піввірші вставив Потебня, спираючись на аналогії подібних старих пісень, а другий, третій і четвертий вірші додаю я на підставі паралелі, про яку буде сказано нижче.



Коментарі 
11-е-вересень-2012 09:42 am (UTC)
«Цю пісню ми не знайдемо в попередніх збірках українських народних пісень.»

Ага, я саме це мав на увазі, коли питав, чи простежується пісня далі. Дякую.
11-е-вересень-2012 09:59 am (UTC) - А як вам така Венеція?
Після поразки гуситського руху емігранти з чеських земель шукали притулку від лютої католицької інквізиції в литовсько-руських землях. У цьому виявилась віра, яка віками жила в чеському та словацькому народах, що слов’янські брати на сході подадуть їм допомогу. Частина цих емігрантів осідала на території Закарпаття. Вони виявляли інтерес до життя закарпатців, знайомилися з їх культурою. Особливий інтерес до життя закарпатських українців виявляв Никодем, друг Яна Благослава (1523 – 1571). Він записав у селі Бенатки біля Бардієва (на Пряшівщині) закарпатоукраїнську народну пісню «Ой, Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш».

http://vitchyzna.ukrlife.org/7_8_06pasemko.htm

Щоправда, далі наводяться й аргументи проти цієї версії.
11-е-вересень-2012 10:25 am (UTC) - Re: А як вам така Венеція?
Бенатки на Пряшівщині? Хто тих закарпатців знає... але в мене якось і сумніву не виникло, що це таки Венеція. А Закарпаття ніяким макаром литовською землею не було, хоча і сидів там певний литовсько-руський князь.

Edited at 2012-09-11 10:26 (UTC)
11-е-вересень-2012 04:50 pm (UTC) - Re: А як вам така Венеція?
От що значить - хочете знати, що з нами відбувається все про оригінальні гіпотези, читайте Франка. В його другій серії статей про цю пісню згадується також гіпотеза про "не ті" Бенатки.
11-е-вересень-2012 03:41 pm (UTC)
Це були часи, коли "волохи" говорили українською і це нікого не дивувало. Конкретно у Молдові - не тільки Покуття і Буковина, а скрізь, на південь до берегів Берладі включно, просто румуномовних там уже було більше. А ще ж Семигород, ще Стефан-воєвода переховувався :-)

Крім того, у 16 сторіччі русини могли ще жити по Дунаю, правда, вже дисперсно. Говірки, мабуть, відповідали нинішнім карпатським.

До речі, саме в цей час був великий рух волохів вздовж Карпат і Бескид в Моравію, де слов'янська, переважно русинська компонента була дуже сильною або ж навіть домінуючою. Але без церкви асимілювалися вони швидко

Edited at 2012-09-11 16:30 (UTC)
11-е-вересень-2012 04:45 pm (UTC)
Так, на румунську вони перейшли в час правління господаря Лупу, свата Богдана Хмельницького.
11-е-вересень-2012 06:08 pm (UTC)
Мабуть, почали. Бо процес цей у Молдові у 19ст був у повний зріст.
Гадаю, це було із церквою пов'язано, при чому вже після того, як це відбулося в Семигороді та на захід від нього, де православні єпархії були створені з нуля після сторіччя заборони і в них відпочатку румуни заправляли.

Edited at 2012-09-11 18:10 (UTC)
11-е-вересень-2012 06:46 pm (UTC)
Так-так, я мала на увазі саме мову богослужіння. До того в них переважала церковнослов"янська.
11-е-вересень-2012 05:33 pm (UTC)
Як любитель народних пісень (у моєму пісеннику, куди я записую лише ті пісні які знаю напам'ять, в тому числі і переймаючи з етнозаписів, кількість перевалила вже за 230) можу сказати що і за побудовою і символікою пісня схожа на давньоукраїнську. Правда, я не знаю символіку і побудову чеських і інших, може і у них є такі особливості.
По-перше, дуже вірно підмічено про часті згадки "Дунаю". ..є версія що Дунаєм звалася не конкретна річка, а в певній мірі "якась далека річка", в певній мірі чи то міфічна чи то священна, пов'язана із "доленосними подіями".
"Ой да тихо-тихо Дунай воду несе,
а ще тихше-тихше дівка косу чеше (купальська)"
(в сюжеті пісні козак сідлає коника і прощається з дівчиною)
або давні щедрівки і колядки:
"Стояла сосна серед Дунаю, дай бо.."
і т.д.
На початку українських народних пісень завжди йде "увертюра" з картини природи, яка символічно змальовує настрій пісні. Тиха вода і сумна - це прощання, напування коня холодною водою - вдале залицяння, криниця - стосунки (ой у полі три криниченьки, любив козак три дівчиноньки, і всі пісні про воду і криницю і коня), дрібний дощик - невдале "залицяння" і т.д.

Якось ми з нашим колядницьким гуртом взялися перейняти старовинну полтавську колядку, з якої старенькі бабусі заспівали лише таке:
А в пана Івана та й на його дворі
*Приспів:Ще(н)дрий вечор
(продовжує один голос) Добрий вечор
Та й виросло древо тонке та високе **приспів
Тонке та високе, на листя широке*
А поміж тим древом сам Іванько ходе*
Ще й коника воде ,коника сідлає*
Не стріляй на мене, бо буде на тебе*
Бо буде на тебе аж три погодоньки*

http://youtu.be/J8k1jNdHzKM

Там явно не вистачає чогось по сюжету.. щось втратилося за віки переспівування і усної передачі..
І от у Воропая читаю:
11-е-вересень-2012 05:36 pm (UTC)
"Олекса Воропай, "Звичаї нашого народу, 1 том."
Свят-вечір. Розділ 4. Казково-фантастичні мотиви.
"Колядки з казково-фантастичними мотивами теж мають деяку схожість з билинами. В цій групі колядок, поруч з християнськими апокрифічними елементами, помітний відгомін і передхристиянських вірувань та містичних образів. ........До цієї ж групи належать також такі колядки, в яких оспівується герой, що наміряється стрляти на змія, сокола чи оленя, але не вбиває своєї жертви, бо вона випрошується у нього, обіцяючи багаті дарунки або поміч при сватанні дівчини. Одну з кращих колядок цього типу записав Іван Франко у селі Нагуєвичі коло Дрогобича. Ось вона:
Стоїть яворець тонкий, високий -
-гей, дай Боже!
Тонкий, високий, в корінь глибокий.
А в коріненьку чорні куноньки,
А в середині ярі пчівоньки (бджілоньки),
А на вершечку сив соколенько.
Сив соколенько гніздеце си в'є,
Гніздеце си в'є, бів (біл, себто білий) камінь кладе,
Всерединоньку цвіт-калиноньку,
Вершок виводить сріблом-золотом.
Попід яворець здавну сетжинка;
Наїхав нею ґречний панонько,
Ґречний панонько, чом Іванонько.
Під ним коничок темносивесенький,
Темносивесенький, барзо буйненький.
На тім конику ґречний панонько,
Ґречний панонько, чом Іванонько.
На нім сукенки кармазинові,
На нім чобітки сафіанові,
На тих чобітках срібні підківки.
На нім шапочка маґеровая,
А за плечима тугий лученько,
Тугий лученько, дрібні стрілоньки.
Ой, верг він оком на зелен явір,
Та й издурів він сива сокола,
Взяв добувати дрібні стрілоньки,
Взяв наміряти з туга лученька:
Ци під горленько, ци під крилонько?
Сив соколонько рік му словонько:
Ой, пане, пане, не стріляй мене,
Не стріляй мене, не рубай мене!
Стану я тобі а в вислуженці,
А в вислуженці, а в вигодонці:
Як ти поїдеш за тихий Дунай,
За тихий Дунай по ґречну панну -
Твоїм боярам броди покажу,
Броди покажу, мости поставлю;
Твою панночку сам перенесу,
Сам перенесу, вінка не зроню;
Тебе самого - на золотий міст,
На золотий міст, на срібну лавку.
За тим словеньком будь же ми здоров,
Будь же ми здоров, ґречний паноньку,
Ґречний паноньку, чом Іваноньку!
Дай же ти. Боже, а в поли (полі)полон з усіх сторон
Дрібні снопоньки, густі копоньки,
В оборі плідно, дома західно*,
Дома західно та радісно!
* щоб було коло чого заходитися

Взявши до уваги, що в анотації до полтавського диску в примітках значиться : "колядка () співається парубкові", та поглянувши на два тексти, можна з великою долею вірогідності припустити що йшлося там, у полтавський, про подібне ж "стріляння" у птаха. Сокіл, що звиває гніздо, символізував створення сім'ї, родинного гніздечка. А замість "аж три погодоньки", можливо, було "аж три пригодоньки".. хоч цього вже ніхто не дізнається, записи були 2000 року, невідомо скільки ще ті бабусі, останні носії, проживуть..
Де Полтавщина а де Дунай.. це, на мою думку, підвищує вірогідність припущення що Дунай - була річка символічна, або ж якесь пра-українське священне місце, раз згадується у "нехристиянських" щедрівках, або напрямок від якого пішло розселення.. щось в тому напрямку.
***
Звичайно, у тій пісні сюжет не як у колядці.. але щось таке з тією дівчиною яку з Дунаю виловили.. десь перегукується, принаймні мені. :)
11-е-вересень-2012 06:50 pm (UTC)
Як гарно і цікаво, дякую. Як трохи пофантазувати, то отой обряд виловлювання дівчини з води - хто доплине, того я буду, може сягати дуже давніх часів. Може, якийсь старовинний шлюбний ритуал, коли улюбленицю треба було чи то наздогнати, чи, як в даному випадку, "доплисти".
Як зайшла в нас мова про Дунай в піснях, то страшенно я люблю одну таку на слова Федьковича.
Пасу коня при Дунаю,
Та й думаю, та й думаю...

Але там вже міг бути справжній Дунай.
11-е-вересень-2012 09:26 pm (UTC)
Так, міг бути справжній.
А у Подоляночці, цікаво, який?.. і взагалі, це ж міфічний якийсь текст, якщо вдуматися:
десь тут була подоляночка,
десь тут була молодесенька (красна панночка - інший варіант),
тут вона сіла, тут вона впала, до землі припала, сім літ не вмивалась, бо води не мала..
Ой устань-устань, подоляночко, ой устань-устань, молодесенька,
вмий своє личко, та личко біленьке, біжи до Дунаю, бери молоденьку, бери ту що скраю.

Практично всі весняні ігри дітей і молоді - це релікти давніх обрядів, які з часом (і під впливом християнства) дрейфували в сторону простого повторення без розуміння початкової мети.. що тим не менш не віднімає від них їх магічно-енергетичної сили. Чарівні слова може проказувати і той, хто не розуміє причини ЧОМУ вони діють, або походження їх..
Таки той Дунай - містична і "центробіжна" для всієї України річка. :)
12-е-вересень-2012 05:26 am (UTC)
Я знала варіант "Умий личко, як ту скляночку". Він, мабуть, порівняно новіший, "скляночка" - це вже ближче до наших часів :-)
Я навіть не сподівалася, що стільки цікавого знайдеться в зв"язку з цією темою - і прегарна народна старовинна поезія, і ці таємничі карпатсько-дунайські русини...
11-е-вересень-2012 06:12 pm (UTC)
вельми цікаво, дякую.

особливості діалекту і зміст говоруть радше за буковинське походження пісні, та і Буковина теж в басейні Дунаю, хоча цей покутсько-гуцульсько-буковинський діалект поширюється і на Рахівщину, де теж багато волохів і всі ріки течуть в Дунай.
мабуть дуже велика присутність Дунаю в українському фолькльорі повязано таки з Закарпаттям і Пряшівським краєм, де до Дунаю рукою подати і тече все. якось пісні мали властивість мігрувати і попри незначну сільську міграцію між цими регіонами.
осьо пісня про Дунай з Пряшівщини, яку трохи переінакшено співають в кожному галицькому селі: http://www.youtube.com/watch?v=tsB4Tmfct4s&feature=related
хоча, хто зна, може й кружним шляхом, для фольклористів ці краї ще поле неоране, а все ж відходить.
в Словаччині величезний русинський масив вже майже повністю словакізувався.
11-е-вересень-2012 06:53 pm (UTC)
Може, ми недооцінюємо ту міграцію? Люди і в старовину не дуже сиділи на місці - торгували, вчилися, просто волочилися світами. Можливо, з ними поширювався і фольклор.

в Словаччині величезний русинський масив вже майже повністю словакізувався.
Як не сумно, так. А я ще пам"ятаю часи (в мене є родичі в Пряшеві), коли вони були для нас свого роду віконцем у світ. І журнали звідти приходили, й книги.
Сторінка була завантаженачервень 17-е 2019, 9:54 am GMT.