tin_tina (tin_tina) wrote,
tin_tina
tin_tina

Князі Ружинські - Гетьман у чорному оксамиті

Людям, які займаються цією нелегкою справою (тобто встановленням «хто є хто і хто кому ким доводився скількись там років назад») доводиться розв’язувати задачі, дещо схожі на ті, які можна знайти у популярних книжках з логіки. Пам’ятаєте? Мешканець Брюсселя сидить за обіднім столом навпроти жінки в синьому, сестра капітана сидить поряд з лондонцем, хто сусід блондинки? Їй-Богу, схоже, тільки сам текст задачі звучить трохи інакше: Кирик і Михайло були братами, дружина Федора Михайловича звалася Марією, а Михайла Федоровича – Раїною (свята істинна правда, він сам так написав у заповіті). В задачі питається: яке ім’я гетьмана в чорному оксамиті? Начебто нескладно, перебирай варіанти і викреслюй явно неможливі. От тільки має  наша задача ряд ускладнюючих обставин...


Першою з них є така: літописці раннього модерну явно не сприймали всерйоз хронологічний принцип, тому записували події і людей не в порядку їх настання-діяння, а як Бог на душу положить. Щоб ще вірніше, як положив Бог на душу першому, хто згадав про якогось Х., а всі інші в нього переписали. От і час життя саме того Ружинського, який нас зараз цікавить, хтось з доброхотів, а за його прикладом  також Граб’янка, Самовидець, Бантиш-Каменський запихнули у сам початок 16-го століття, записавши його в списку козацьких отаманів між Преславом Лянцкоронським і Венжиком Хмельницьким. І чимало довелося намучитися, доки точно встановили, що тут не часовий принцип був головним, а, напевно, ієрархічний. «Наш» Ружинський гетьманував у часи Стефана Баторія.

А друга прикра обставина – люди раннього модерну, особливо ж «шляхетна верства», часто мали по два імені (про те, що прийнятий до запорожців неофіт теж зазвичай діставав прізвисько замість родового імені, взагалі мовчу). І то не одночасно чи через рисочку вони писалися, як би нам хотілося, а використовувалися навпереміну, залежно від обставин. Ті самі дослідники філіаційних зв’язків часто можуть знайти допустимий  розв’язок своїх головоломок тільки припустивши, що певний Василь виступає також під іменем Костянтин, а певні дами на ім’я Настасія й Томила – не дві особи, а одна.

Здавалося б, ми з нашим піддослідним не повинні мати таких проблем. Його ім’я виразно називається у першому ж рядку пісні, завдяки якій ми його переважно знаємо.

- Богдане, Богдане, запорізький гетьмане,
Ой чому ти ходиш в чорнім оксамиті?

І далі йде зворушлива історія, як то під час татарського набігу наш Богдан втратив всю родину – «стару неньку зарубали, а кохану в полон взяли», як він з того часу одягався тільки в чорне і влаштовував численні походи проти Кримського ханства, сподіваючись розшукати втрачену любку. І як під час одного з таких походів під містечком Аслам-Керменом він закладав міну, вона вибухнула і бідний гетьман загинув, так і не визволивши своєї коханої. Однак пісня піснею, але так само – Богданком, називається цікавий нам гетьман і в серйозніших документах, наприклад, у листі Сірка до кримського хана. Що там, навіть у вікіпедії можемо знайти «Богдана Михайловича Ружинського».

 

Однак, розв’язавши всю свою систему рівнянь, дослідники дружно вирішили: він був не Богданом Михайловичем, а Михайлом-Богданом. Себто, козаки його називали Богданом, за документами ж він значився Михайлом. Більше того, «гетьман князь Михайло Ружинський» згадується в одному з актів 1585 року, до Михайла Ружинського посилав лист московський уряд (згадується у Соловйова в «Історії Росії», т.7) і його ж згадував цар Федір Іоаннович у листі до кримського хана. («Прежде, какъ былъ на крымском юртѣ Исламъ-Гирей, то мы послали рать свою большую на Донъ и Волгу, со многими воеводами а идти было имъ съ Муратъ-Гиреем царевичем на Исламъ-Гирея царя за его неправды. Да и на Днѣпръ за пороги к князю Кирику и къ князю Михайлу Ружинскимъ, к атаманам.

Натомість письмових слідів Богдана у судових і дипломатичних документах його часу не знайшли. Тому вирішили, що Богдан - це поетичне, або, як ще колись казали французи, «бойове» ім’я (nom de guerre) Михайла Ружинського. Ху, ну й гаразд.

Але не думайте, що на цьому всі проблеми вичерпалися, куди там! Ружинські даного періоду могли похвалитися аж трьома Михайлами, причому всі троє через різні супровідні обставини здавалися підходящими кандидатами на роль козацького отамана. І кандидатуру кожного з них хтось з пізніших дослідників відстоював.

В 1569 році, присягаючи при укладенні Люблінської унії, князь Стефан Федорович Ружинський заявив, що брат його, Михайло Федорович Ружинський на той час осідлості не мав, заставив свою частку майна і поїхав до приятелів у Польщу. Саме цей Михайло, за натурою, видно, чималий шалавіла, видався М.Максимовичу найбільш підходящою кандидатурою в запорожці, як людина бездомна і безсімейна. Однак пізніше виявилося, що цей Михайло Федорович, пошалівши трохи в світі, повернувся додому, осів і одомашнився, одружився з Раїною Стакорською і залишив потомство. І то ще скільки потомства! Ірина Ворончак у «Родоводах волинської шляхти» називає Михайла Федоровича батьком Григорія, Івана, Олександра, Федора, Богдани, Федори. Отож на роль романтичного гетьмана, що все життя оплакує свою втрачену кохану, ніяк не годиться. (Зате годиться на роль турботливого батька сімейства, який, помираючи, просить зацних приятелів опікуватися його дружиною, дітьми, а особливо тим дитятком, «которым жона моя Раина бременна ходит», в інших документах ця  ж жона називається також Марією, видно, мала подвійне ім’я)

Був людиною сімейною (чоловіком кн. Ганни Яківни Крокотчанки Єловицької, батьком Івана, Петра, Яна, Маруші, Овдоті, Федори) також інший Михайло Ружинський, конкретно Іванович. На користь його кандидатури говорила тільки одна обставина – всім своїм трьом синам він передав у спадок прізвисько «Бурдилович» від слова «бурда» - сварка, бійка, був, видно, неабияким забіякою. Може, він?

Однак у ході цих розслідувань знайшли ще одного Михайла Ружинського – Остафійовича. І вже той підійшов, як втрачений пазлик у мозаїці!

Насамперед, він дійсно був людиною безсімейною, тобто не мав ні дружини, ні дітей. Натомість мав брата Кирика, а пам’ятаймо, що якийсь Кирик значився як співадресат листа до отамана Михайла Ружинського. Але, що найголовніше, зв’язки саме цих Ружинських, Остафійовичів, з козацьким світом засвідчені так добре, що краще й бути не може. Михайло Остафійович Ружинський чинив наїзди на сусідські маєтки, «маючи помочниками зъ собою бояръ и подданыхъ его милости (кн.Януша Острозького) Сапоговскихъ и Рублевскихъ о колко сотъ, а особливо своихъ козаковъ, людей незнаемыхъ, гультяевъ люзныхъ, которыхъ право посполитое ховати боронить, а онъ ихъ при собѣ обецне переховываетъ».

І справді, Михайло Остафійович неабияк засвітився в хроніці тогочасних скандалів, роблячи наїзди на маєтки сусідів, а навіть свого патрона, Януша Костянтиновича Острозького, посварившись з ним з невідомої причини. З кінця 1587 року, однак, ми його у місцевих актах не зустрічаємо – але саме в той час гетьман «Богданко» Ружинський з козаками перебуває у Львові. Наступного року він опинився в Запоріжжі – а там і загинув при вже описаних обставинах.

Нам же залишається «на підкріплення духу» принаймні та обставина, що ми точно встановили ім’я й особу першого Богдана серед гетьманів.

Tags: 16 століття
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 5 comments