?

Log in

No account? Create an account
Метелики над землею літающе
Людина? Тіні сон.
Кому належать Чернівці - чергове і ще не останнє 
1-е-березень-2011 09:36 pm
ромашка
     В продовження теми про Чернівці і кому ж по-справжньому належить це химерне місто – уривок з не раз вже мною рекламованої книжки Василя Кожелянка «Срібний павук». Її дія починається навесні 1938 року, герої – два многонадійні поліцейські детективи Кароль Штефанчук (українець) та Гельмут Гартль (німець) саме сидять у засідці, очікуючи появи небезпечного розбійника Думітру Кантемира. Випадково так склалося, що місце засідки – один з найшикарніших чернівецьких ресторанів (а що зробиш, коли розбишака унадився саме сюди, приваблений апетитними формами одної з офіціанток), щоб не привертати до себе уваги, детективи змушені замовляти вино і їжу (теж надзвичайно апетитно описані), звичайно, на державний кошт. В перерві між поїданням, попиванням і почитуванням газет вони ще й споглядають вуличні сцени, одна з яких наочно демонструє, яким духом дише цей уламок покійної імперії, «споконвічно румунське, та все-таки геть непевне місто».
    «Кароль просто дивився у вікно. Нічого цікавого.
    Згодом його увагу привернула фіра з сіном, запряжена двома кіньми, що обережно спускалася на п’яца Унірій по страда Бринковяну. Коней притримував ґазда – середніх літ буковинський вуйко у киптарику, кучмі і постолах. Міцний середняк, відзначив Кароль, бо ади, коні ситі, через на ґазді виблискує міддю і батіг з червоною китицею з волічки, - бідний мав би одну худу шкапу, батіг із сирцю, а підперезаний був би окравкою, тай звідки у бідного сіно на продаж навесні. Та – не багач, бо без наймита. Але куди цей вуйко везе своє сіно? Невже до монумента?! Посеред площі стояв монументул Унірій, який румунська влада спорудила на відзнаку «звільнення Буковини і утвердження краю у лоні Великої Румунії на віки вічні». Зроблено це було на місці Пієти – фігури Матері Божої з мертвим Ісусом на руках, і являло собою композицію, центральним елементом якої був молдовський буйвол, що топче ратицями австрійського орла. Старі ще австрійські чернівчани дуже кривилися від того несмаку, бо хто це бачив, аби корова наступила на таку велику птаху, а патріотично налаштовані громадяни, що ще вважали себе підданими Дунайської монархії, відверто обурювалися з того, як нова влада зневажає головний символ Імперії. Тому німецькі та українські студенти час від часу, особливо після пивних комерсів своїх буршеншафтів, збиткувалися над цим неадекватним бугаєм.
    Невже і тепер?! Серед білої днини?! Так і є! Вуйко неквапом зупинив фіру біля монумента, взяв вила і швидко скинув сіно навпроти бугаєвої морди. Потім об’їхав фірою монумент, витягнув латаний мішок і насипав під цоколь купу кінських кізяків, навпроти місця, діаметрально протилежного бугаєвій морді. Закінчивши, сів на фіру, хвацько ляснув батогом і поторохтів догори тією ж вулицею, якою й приїхав. За рогом примарії зупинився, там до нього підійшло кілька студентів університету. Кароль безпомильно впізнав у них корпорантів німецького буршеншафту «Армінія» та українського «Запороже» (о, згадала, що колись ми обіцяли собі і про студентські корпорації у міжвоєнних Чернівцях поговорити, саме є привід :-) ), хоча вони були без свої «кольорів», тобто без корпоративних шапочок, картузів і стрічок. Бурші відрахували вуйкови плату за сіно і він, задоволено вйокнувши, поїхав, а студіозуси, зловтішно гігікаючи, вийшли з-за рогу і витріщилися на «символ румунської величі», який так об’ївся сіном, що аж си обіср-в...     Справді, цей бугай якийсь проблемний на предмет дефекації, недаремно німці називають його не Унірій, а Уріній... Кароль, спостерігаючи за корпорантами, дещо згадав зі своєї студентської юности, торкнувся рожевого рівненького гарненького шрамика на лівій щоці і похмуро глянув на напарника. Той уже теж дивився у вікно, і, гідно оцінивши ситуацію, душився зі сміху.
    - Цілу фіру сіна, га, Каролю, - витирав уявні сльози Гельмут, - цілу фіру дали їсти ворожі елементи символу великорумунської слави!...
    - Цілий мішок, цілий мішок екскрементів, Гельмуте, він віддав назад, - реготав Кароль».
Коментарі 
1-е-березень-2011 09:09 pm (UTC) - спускалася на п’яца Унірій по страда Бринковяну
Да, это очень популярная история. К сожалению, изображение быка не сохранилось. А про пиету я никогда не слыхал, а может не разглядел на фотографиях. Завтра попробую выложить картинки.
Страда Бринковяну (Strada Constantin Brâncoveanu) теперь улица
Ивана Франко. А вот как они могли одновремеменно видеть и эту улицу, и быка, не очень понимаю. Одно слово - сыщики!
Редакция "Молодого буковинца", в котором работал Кожелянко, находится метрах в 100 от описанного места и метрах в 50 от "шифы", о которой шла речь в прошлом посте.
2-е-березень-2011 07:13 am (UTC) - Re: спускалася на п’яца Унірій по страда Бринковяну
Редакция "Молодого буковинца", в котором работал Кожелянко, находится метрах в 100 от описанного места
А, так ось воно що! А ресторанчику ніякого там поблизу немає? Все-таки не думаю, щоб Кожелянко там так смачно їв і пив, як його герої, ще й на казенний кошт :-)
А вот как они могли одновремеменно видеть и эту улицу, и быка, не очень понимаю. Одно слово - сыщики!
Це далеко не найбільший їх подвиг. Вони практично вдвох зуміли відбитися від небезпечної банди, яка мала на озброєнні навіть танк. Одна тільки слабість в них і була - не могли байдуже пройти мимо певної красуні... ну але це вже...
А до легенди про Унірія Кожелянко приверстав ще одну чернівецьку міську легенду, може навіть найвідомішу. Викладу її сьогодні, якщо все буде в порядку.
2-е-березень-2011 11:42 am (UTC) - Re: спускалася на п’яца Унірій по страда Бринковяну
Нет, ресторанов там в наше время нет. А до советской власти были. Может быть, из "Золотого льва" просматривалась и ул. Франко, и бык. А за пиету
Кожелянко мог принять сам памятник, но там стоящая фигура - румынский солдат в каске. Бык-то был сзади этой композиции.
А про улицу Франко я буду распускать слух, что её переименовали, связав австрийское название Liliengasse со стихотворением "Я не тебе люблю, о нi, моя хистка лiлеє"
2-е-березень-2011 02:27 pm (UTC) - Re: спускалася на п’яца Унірій по страда Бринковяну
На вулиці Liliengasse мешкала Ірина Вільде! Тоді ще Дарка Макогон, звичайно.
2-е-березень-2011 05:38 pm (UTC) - Re: спускалася на п’яца Унірій по страда Бринковяну
Да, я помню. Я ещё удивился, почему она назвала улицу узенькой и задрипанной.
2-е-березень-2011 05:39 pm (UTC) - Re: спускалася на п’яца Унірій по страда Бринковяну
І дуже запорошеною. А яка вона насправді?
2-е-березень-2011 05:58 pm (UTC) - Re: спускалася на п’яца Унірій по страда Бринковяну
Неширокая, но достаочно презентабельная, мощёная брусчаткой. Идёт параллельно Главной (тогда Рвтушной) до Соборной площади (площади Австрии). Начинается метрах в 20 от "веника из роз". Вот так вот эти поэтические гиперболы и разоблачаются.
В начале улицы слева ратуша, справа - 1 школа, в которой училась вся первая волна черновицкой интеллигенции, дальше всё тоже вполне респектабельно. Фотографий этой улицы у меня немного. Помню, фотографмловал там плакат "Обережно, бурулi" и сами эти сосули, которые назвать сосульками язык не поворачивается. Порадовался, что если висят сосульки, так и написано "Обережно, бурульки". "Сосули" говорят в Питере, и все над ними подтрунивали, пока там не начали гибнуть люди от падения этих самых сосуль
2-е-березень-2011 05:59 pm (UTC) - Re: спускалася на п’яца Унірій по страда Бринковяну
О, віник з троянд, воно-воно. Ще кілька хвилин, будь ласка....
2-е-березень-2011 11:26 am (UTC) - О румынском быке и том, что было около
User berendeishche referenced to your post from О румынском быке и том, что было около saying: [...] Картинки к посту http://tin-tina.livejournal.com/152259.html [...]
Сторінка була завантаженажовтень 17-е 2019, 10:02 pm GMT.