?

Log in

No account? Create an account
Метелики над землею літающе
Людина? Тіні сон.
Кому належать Чернівці -4 
24-е-лютий-2011 07:19 pm
ромашка
 Петро Рихло
Фрідріх Шиллер у духовному просторі Буковини
(продовження)
        Дирекція театру дедалі частіше заходила з міською управою у затяжні конфлікти на мовному ґрунті. Апогеєм цього протистояння стали гастролі видатного австрійського актора албанського походження Александра Моїссі, «митця, ім’я якого відоме кожній освіченій людині на всьому європейському континенті», котрий прибув до Чернівців на початку січня 1922 року.
         Події, які розгорнулися під час однієї з гастрольних вистав Моїссі, мали для чернівецького театру доленосне значення. Ось як про це згадує у своїй книзі «Тоді в Чернівцях і довкола» один із очевидців, чернівецький поет і публіцист Ґеорґ Дроздовський: «Справжня лихоманка — моїссіманія — охопила місто, за квиток давали шалені гроші, незалежно від того, в яких ролях виступав актор — Феді Протасова чи Гамлета, Освальда чи Едіпа. Але коли він перевтілився у Франца Моора, то Шиллерівські «Розбійники» буквально ожили! Під надуманим приводом, буцімто театральна зала зайнята понад встановлений термін і, таким чином, затримується наступний румунський культурний захід, до театру ввірвалися румунські студенти, якраз тієї миті, коли Франц і Даніель стояли на сцені. Голос Моїссі невдовзі заглушили криками, а його мелодійне «Aber, meine Herren...» («Але ж дозвольте, панове..») мало своїм відлунням лише «Afară!» (Геть!»), а що деякі з нападників помилково вважали, що ім’я Моїссі споріднене з Мойсеєм, то почали лунати також образливі вигуки, спрямовані проти євреїв. Одне слово, публіку частково побили, частково виштовхали із зали (я сам дістав кілька ударів палицею по пальцях, які судомно чіплялися за спинку крісла), і відтоді театр, який належав міській громаді, був для неї безповоротно втрачений. Упродовж трьох днів студенти тримали театр в облозі, відтак надійшло розпорядження, згідно з яким він мав стати «Teatrul National», себто «Національним театром». Начальник поліції Константин фон Таранґул де Валеуц, поважний і по-австрійськи коректний старший пан, був зміщений зі своєї посади й терміново відправлений на пенсію. Чернівцям дали відчути, що вони стали румунським містом».
 
         Догравати виставу довелося наступного вечора в залі Музичного товариства (нині обласна філармонія), де за одну ніч було переобладнано сцену, й Моїссі міг спокійно завершити свої гастролі. Проте це був лише перший акт задуманої шовіністичними румунськими колами драми. 14 вересня 1922 року пам’ятник Шиллеру, який становив з театром уже єдине композиційне й духовне ціле, безцеремонно демонтували, повантажили на великого воза й відправили «в заслання» — у двір Німецького національного дому. Тисячі чернівчан утворили скорботну процесію, яка розтяглася на кілька сотень метрів, супроводжуючи статую і постамент до нового місця призначення. Німецька газета «Czernowitzer Allgemeine Zeitung» відгукнулася на цю подію у своєму номері від 16 вересня 1922 р. статтею під промовистим заголовком «Остання дорога Шиллера». А газета «Czernowitzer Morgenblatt» присвятила їй передову статтю головного редактора Юліуса Вебера, з якої тут хочеться процитувати цікавий фрагмент, незважаючи навіть на його чималий обсяг. «Іноді вельми корисно, — читаємо тут, — час від часу погортати сторінки історії. Просто неймовірно, як із плином часу речі перевертаються з ніг на голову. 14 вересня 1922 року, о 5 годині пополудні, пам’ятник Шиллера було розібрано на частини й вивезено з Театральної площі. Це відбулося за рішенням міської управи, яка складалася з міського голови і чотирьох міських радників. Міський голова — румун, а серед його радників маємо одного німця, одного єврея, одного поляка й одного українця. Так про це можна буде колись прочитати в хроніці міста Чернівці. Але ми гортаємо далі в уже написаній історії і знаходимо там розділ: «Спорудження пам’ятника Шиллеру перед міським театром». Чудово. Можна померти зі сміху. Під головуванням на цей раз німецького бургомістра в 1906 р. виноситься пропозиція відкрити перед новозбудованим міським театром пам’ятник Шиллеру. Ця пропозиція викликає жваві дебати. На трибуну виходять промовці всіх національностей. Звичайно, й представник румунського громадянства у раді громад, який говорить: «Ми, румуни, будемо голосувати за відкриття пам’ятника Шиллеру, позаяк ми хочемо виразити цим жестом, що ми визнаємо й цінуємо духовну велич німецького поета. Водночас ми хочемо також засвідчити, що не відстаємо від інших національностей у розбудові культурного розвою міста. У спорудженні цього пам’ятника ми вбачаємо культурну акцію, якій однаковою мірою сприяють усі національності цього краю. Пам’ятник Шиллера є символом рівня духовного розвитку цього міста і очевидним доказом того, що в ньому однаково беруть участь усі національності. Мистецтво й духовна культура є наднаціональними». Отож це було 1905 р. і, як випливає з даної промови, на доволі високому рівні культурного розвитку». В’їдливу іронію автора тут важко не помітити, вона є докором усьому чернівецькому поспільству. Хоча заради справедливості потрібно сказати, що серед голосів протесту проти акту знесення пам’ятника були й голоси румунів. Так, наприклад, румунський журналіст Б. Бреніштяну, редактор газети «Adeverul», засудив демонтаж пам’ятника, аргументуючи це таким чином: «... добре ім’я румунської культури вимагає, щоб допущену в столиці Буковини помилку було негайно виправлено».
          На довершення всіх нещасть, статую, яка частково постраждала вже під час Першої світової війни, ще раз пошкодили при транспортуванні. Проте стараннями німецької громади скульптуру вдалося відреставрувати (редакції німецькомовних газет «Czernowitzer Allgemeine Zeitung». «Czernowitzer Morgenblatt» і «Vorwärts» навіть збирали кошти на її відновлення), і до початку 40-х років пам’ятник Шиллеру стояв у саду Німецького дому. Про його остаточне знищення подбала Друга світова війна, в ході якої статуя безслідно зникла. Сьогодні на задньому дворі колишнього Німецького дому по вул. Челюскінців стоїть ще постамент з червоного граніту. Але стилізовані під віденський модерн великі латинські літери «SCHILLER», які були вигравіювані на лицевому боці, вже стерлися або ж їх навмисне стесали долотом. Тож гранітний цоколь, що був колись постаментом для статуї великого поета, служить сьогодні хіба що об’єктом для вправлянь у мистецтві графіті. Відомий чернівецький художник Олег Любківський зобразив цю розписану різними фарбами кам’яну брилу на одній зі своїх картин, давши їй іронічну назву «Пам’ятник німецькому поету-романтику Фрідріху Шиллеру». Ця назва є не тільки художнім прийомом одивнення, покликаним збудити фантазію споглядаюча (адже означеного об’єкта як такого нема, його треба викликати в своїй уяві, як, наприклад, при спогляданні картини голландського художника Пітера Брейгеля Старшого «Падіння Ікара»), але й свідченням варварства епохи, що так жорстоко вчинила з образом одного з найбільших геніїв людства.

 
 
Коментарі 
24-е-лютий-2011 07:35 pm (UTC) - Румыны
Ну, романская составляющая в романо-германском филологическом образовании автора явно не была доминирующей, да и у румын в Черновцах репутация совершенно определённая. Безусловно положительными признают только трёх румын - Эминеску, его учителя Пумнула и Траяна Поповича, мэра Черновиц в 1941-1942 гг., который спас 20000 черновицких евреев. Хотя в черновицкой традиции анекдот про лектора в селе звучит так. После лекции о коммунизме встаёт внимательно слушавший старик и говорит "А, я зрозумiв. Це як за Румунiї було". Но здесь скорее вспоминается ближайшая досоветская власть, а не конкретные прелести румынского управления.
24-е-лютий-2011 07:39 pm (UTC) - Re: Румыны
В "Повнолітніх дітях" Ірини Вільде (дія відбувається у 20-х роках, якщо цікаво, то десь у мене був пост з точнішим датуванням) герої дуже часто і ностальгічно згадують "австрійські" часи. "За Австрії" вчасно виплачувалася заробітна плата і пенсія, не потрібні були ніякі документи, щоб їхати куди завгодно, взагалі було легше і приємніше жити.
24-е-лютий-2011 08:03 pm (UTC) - Re: Румыны
Ну, сравнение румынского режима с австрийским однозначно выходит не в пользу румын. Послевоенные трудности, отсталая страна, чужой язык, чужие нравы.
24-е-лютий-2011 08:06 pm (UTC) - Re: Румыны
Фактично всі держави, що утворилися "на уламках" Дунайської імперії, в сенсі демократичності та й рівня життя поступалися своїй попередниці. За винятком хіба що Чехословаччини, бо й сама Австрійська республіка була вже не те...
24-е-лютий-2011 07:48 pm (UTC) - Re: Румыны
Ага, знайшла отут
Основний час дії - 1921-23 роки
24-е-лютий-2011 08:11 pm (UTC)
цигани - вони і є цигани

"велика романія", спадкоємиця Риму, ага, хехе %)
24-е-лютий-2011 08:14 pm (UTC)
А циганів у даному випадку не чіпаймо, буковинські цигани - то окрема тема :-)
Важко з такої часової відстані здогадуватися про таку невловиму матерію, як настрої населення, але схоже, що румунська влада не була в Чернівцях любленою. Знайду я ще деякі характерні епізоди з Кожелянкового "Срібного павука"
25-е-лютий-2011 07:26 pm (UTC) - Шиллер в Черновцах – картинки
User berendeishche referenced to your post from Шиллер в Черновцах – картинки saying: [...] Пользуясь тем, что в ЖЖ появился пост [...]
Сторінка була завантаженажовтень 17-е 2019, 10:02 pm GMT.