Метелики над землею літающе

 

Любов і смерть — це іноді те саме

або ж як обережно слід виносити вирок оригіналові, виходячи з перекладу

Я відношуся до палких і давніх шанувальниць творчості Андре Нортон. Не те, щоб я геть-усе написане нею перечитала (особливо ж останні твори, створені «у співробітництві»), а все ж не одна її книга є для мене важливою та любленою.

Тим неприємніше було побачити вкрай негативні відгуки про Андре Нортон, на які мені недавно звернули увагу. Там подібні до мене аматори обговорювали цю тему, спираючись на різні російські переклади (російською мовою і видані в Росії, у різні часи). За браком наразі перекладів українських, спробуймо і ми про них порозмовляти, конкретно про переклади першої книги циклу Witch World (Чаклунський світ чи Світ чаклунок чи навіть Світ відьом, наразі це не так істотно).

Є їх два, принаймні, я саме два знайшла, хоча перевидавалися вони кілька раз і з невеликими змінами. Перше — видавництва «Ексмо», перекладач Дм. Арсеньев. Друге — видавництва «Северо-Запад», перекладач С. Степанов. Оскільки компліментів ні тим, ні іншим я писати не планую, то нехай це буде переклад №1 і переклад №2. Та, відповідно, перекладач №1 і №2. Зазначу, що анонсувалися обидва переклади не як скорочений переказ і, тим паче, не як фанфік за мотивами. Крім того, це не самодіяльні вправи дилетантів, а цілком офіційні книги солідних видавництв, переклади авторки, що належить до чільних постатей світової фантастики (як наукової, так і фентезі)..

( Collapse )

На прощання — найточнішим перекладом даної книги, який я знайшла в мережі, є польський (Aniela Tomaszek, Ewa Witecka). Ні, певні дрібні неточності трапляються і там, але їх усе-таки значно менше. Честь і хвала сумлінним перекладачкам.

 

 

Оригінал цього запису знаходиться на платформі http://tin-tina.dreamwidth.org/403560.html

 Порція четверта
Точніше, перша половина третього розділу.
В цій частині герої, як годиться, вилазять на скелю, не заходять, правда, в море, але бовтаються у струмку, їздять верхи на пониках, а врешті дістаються великого міста, де чекає їх чаклунка у шкарлатно-золотій сукні.

Хоча насправді жінок там більше, ніж здається, і обидва герої, хоч не здогадуються про це, зустріли жінку свого життя (кожен свою жінку :-) )

Прибравши вручну залишки дверей так, що можна було пройти, і розірвавши та розчистивши завісу із засохлих витких лоз, вибралися на схил пагорба, де яскравими латками росла нова весняна трава, а якісь дрібні жовті квіти цвіли, наче розсипані шматочки золота. Вони перебували на вершині скелі, яка з цього боку спадала до струмка. Не кажучи й слова, Саймон, спотикаючись, рушив униз, до води, яка обіцяла промити запилене горло, полегшити муки покритої сіллю шкіри.

 Нагадаю, що попередня,   третя частина тексту тут

 

 

Оригінал цього запису знаходиться на платформі http://tin-tina.dreamwidth.org/403342.html

Чаклунський світ

Хтозна — якщо маятник літературної моди, бодай у жанрі фентезі, від загадково-плутаних епопей з етично амбівалентними героями та й раптом хитнеться у бік простих щирих розповідей, де добро є добром, а його протилежність, відповідно, злом, і всі герої одержують згідно із заслугами (в житті такого не буває, але ж це література), то знову читатимуть Андре Нортон? А, може, і так читатимуть, адже твори цієї жінки з чоловічим псевдонімом, як-не-як, лягли у підвалини жанру?

( Collapse )


Оригінал цього запису знаходиться на платформі http://tin-tina.dreamwidth.org/403102.html

 

О, озеро – і як там далі?

У всі попередні відвідини Моршина я витрачала чимало грошей і часу на водні процедури, усілякі там підводні душі чи ванни, намагаючись сяк-так підрихтувати своє дещо проблемне ліве плече. Наша кримська приятелька, яка й приохотила нас до Моршина, ставилася до цього скептично:

— Походи на озеро, поплавай, значно більше користі.

( Collapse )

А там, можливо, запанікувала б або ще якийсь нещасливий трафунок — втопилася і хто б вам оці байки розповідав?

Оригінал цього запису знаходиться на платформі http://tin-tina.dreamwidth.org/402712.html

 

Моршинсько-стрийський анабазис

Для кращого пояснення моїх стрийських пригод треба знати дві обставини. Перша — вибралася я до цього славного міста саме в розпал дуже неприємного болю в шиї та потилиці. Друга, ще важливіша — маю я певний талант, не такий рідкісний, а все ж, якби існувала якась спортивна дисципліна, протилежна до орієнтування, я могла б претендувати на доволі високе місце у цій царині. Мої вичини у блуді (тільки прошу розуміти той блуд правильно!) перейшли в сімейні аннали, не стане місця всі їх списати. Скажімо, у перший день нашого першого приїзду до Моршина я вийшла з готелю до банкомату, котрий міститься акурат біля бювету, за 10 хвилин неквапливої ходи, а потім добру годину кружляла, описуючи кола і петлі, неспроможна знайти той самий готель. Коли побачила врешті його прикмету — барвисті прапори на флагштоках, — ледь не заплакала від радості.

Але цього разу я аж такого не сподівалася.
 

( Collapse )

Мандрівка мандрівкою, але стрийські харчі були зустрінуті дуже теплим прийомом. Трохи отямившись і вилікувавши вередливу шию, я згадувала свої переміщення Стриєм не без задоволення. З більшим задоволенням згадую сьогодні хіба що моршинське озеро.

Оригінал цього запису знаходиться на платформі http://tin-tina.dreamwidth.org/402445.html

 

Курортна хвороба

Зазвичай людина рідко думає про свій карк чи потилицю — бо й бачить їх вкрай рідко, хіба що у дуже просунутій перукарні. Але інколи ці частини тіла можуть про себе нагадати. Отак і мені трапилося — акурат посеред моршинського літа.

( Collapse )

А все-таки, якби не ця дурна пригода, може, не трапилися б зі мною в Стрию ті пригоди, які мусили-таки припасти мені на долю?
 

Оригінал цього запису знаходиться на платформі http://tin-tina.dreamwidth.org/402273.html

 

Про їжу

(далі все будуть теми суб’єктивні і делікатні, хто такого не любить, то й часу не гайте)

( Collapse )
Оригінал цього запису знаходиться на платформі http://tin-tina.dreamwidth.org/401920.html

 

Гості Моршина — 2

Закордонні російськомовці — далеко не найбільша екзотика Моршина. Інколи почуваєшся тут як десь на Півдні — стільки вештається довкола густо-чорнявих і темно-смаглявих чоловіків. Вони були б достеменно схожими на зображення воїнів із перських чи ассирійських барельєфів, якби у тих воїнів зголили бороди, а їхні розкішні обладунки замінили на короткі штани, майки та капці.

( Collapse )

Тут я, мабуть, дісталася іншої цікавої теми — харчування. Чи, може, краще про утюг?
 

Оригінал цього запису знаходиться на платформі http://tin-tina.dreamwidth.org/401720.html

 

Про одну неприємну пригоду — а, властиво, про мову

На жаль, інколи буває так, що загалом приємний період часу починається не дуже добре. От і мені таке трапилося цього моршинського літа (Нічого страшного, треба просто пам’ятати, що то був не початок сумного кінця, а, як казала Аня Ширлі, кінець сумного початку).

( Collapse )


Оригінал цього запису знаходиться на платформі http://tin-tina.dreamwidth.org/401439.html

Панія Горленкова

Раз зайшла вже в нас мова про відьом, чарівниць та відьомські процеси, то от цікавий епізод, приведений у книзі Катерини Диси «Історія з відьмами» (ст. 174-175).

«У лютому 1715 року в місті Прилуки служницю дружини Андрія Горленка Оленку звинуватили у зачаруванні слуги офіцера Пятова, розквартированого у Горленків. Через пожильців господиня разом зі слугами жила не надто комфортно, скажімо, замість кухні вони мусили користуватися лазнею. Не дивно, що господарі і пожильці врешті-решт посварилися. Лакей Пятова Петро Карпінський обвинуватив Оленку у відьомстві: нібито вона під час сварки проклинала його, пообіцявши, що наступного ранку він бігатиме вулицею, гавкаючи, як собака, й лякати людей. У суді Пятов підтвердив розповідь свого слуги, Оленка ж наполягала, що все було не так. за її словами, Петро Карпінський одного разу побив її, коли вона ввечері прийшла по хліб, а вона у відповідь порадила йому йти на вулицю і там бити собак. Оленку змусили присягнути, що вона нічого не знає про чари, але їй  довелося якийсь час посидіти під арештом. Тоді пані Горленкова написала скаргу, де нагадувала, що вона і вся родина перебувають під захистом самого гетьмана, і вимагала звільнити Оленку.

( Collapse )

Хоч як оцінюй поведінку пані Горленкової, а не можна її охарактеризувати іншими словами, як вищий прояв відваги, розуму і відданості близьким їй людям. Але, думаю, інформація про неї буде неповною, якщо не скажемо, що

звали її Марією Данилівною, була вона донькою гетьмана Данила Апостола

один з її синів, Яким, у чернецтві Йоасаф, став визначним церковним діячем і пізніше був канонізований

один з її правнуків написав один з найкращих, як на мене, творів української літератури. Повість «Конотопська відьма».

Оригінал цього запису знаходиться на платформі http://tin-tina.dreamwidth.org/401283.html