?

Log in

No account? Create an account
Метелики над землею літающе
Людина? Тіні сон.
Князі Ружинські - Гетьман у чорному оксамиті 
5-е-грудень-2011 05:35 pm
17 століття

Людям, які займаються цією нелегкою справою (тобто встановленням «хто є хто і хто кому ким доводився скількись там років назад») доводиться розв’язувати задачі, дещо схожі на ті, які можна знайти у популярних книжках з логіки. Пам’ятаєте? Мешканець Брюсселя сидить за обіднім столом навпроти жінки в синьому, сестра капітана сидить поряд з лондонцем, хто сусід блондинки? Їй-Богу, схоже, тільки сам текст задачі звучить трохи інакше: Кирик і Михайло були братами, дружина Федора Михайловича звалася Марією, а Михайла Федоровича – Раїною (свята істинна правда, він сам так написав у заповіті). В задачі питається: яке ім’я гетьмана в чорному оксамиті? Начебто нескладно, перебирай варіанти і викреслюй явно неможливі. От тільки має  наша задача ряд ускладнюючих обставин...


Першою з них є така: літописці раннього модерну явно не сприймали всерйоз хронологічний принцип, тому записували події і людей не в порядку їх настання-діяння, а як Бог на душу положить. Щоб ще вірніше, як положив Бог на душу першому, хто згадав про якогось Х., а всі інші в нього переписали. От і час життя саме того Ружинського, який нас зараз цікавить, хтось з доброхотів, а за його прикладом  також Граб’янка, Самовидець, Бантиш-Каменський запихнули у сам початок 16-го століття, записавши його в списку козацьких отаманів між Преславом Лянцкоронським і Венжиком Хмельницьким. І чимало довелося намучитися, доки точно встановили, що тут не часовий принцип був головним, а, напевно, ієрархічний. «Наш» Ружинський гетьманував у часи Стефана Баторія.

А друга прикра обставина – люди раннього модерну, особливо ж «шляхетна верства», часто мали по два імені (про те, що прийнятий до запорожців неофіт теж зазвичай діставав прізвисько замість родового імені, взагалі мовчу). І то не одночасно чи через рисочку вони писалися, як би нам хотілося, а використовувалися навпереміну, залежно від обставин. Ті самі дослідники філіаційних зв’язків часто можуть знайти допустимий  розв’язок своїх головоломок тільки припустивши, що певний Василь виступає також під іменем Костянтин, а певні дами на ім’я Настасія й Томила – не дві особи, а одна.

Здавалося б, ми з нашим піддослідним не повинні мати таких проблем. Його ім’я виразно називається у першому ж рядку пісні, завдяки якій ми його переважно знаємо.

- Богдане, Богдане, запорізький гетьмане,
Ой чому ти ходиш в чорнім оксамиті?

І далі йде зворушлива історія, як то під час татарського набігу наш Богдан втратив всю родину – «стару неньку зарубали, а кохану в полон взяли», як він з того часу одягався тільки в чорне і влаштовував численні походи проти Кримського ханства, сподіваючись розшукати втрачену любку. І як під час одного з таких походів під містечком Аслам-Керменом він закладав міну, вона вибухнула і бідний гетьман загинув, так і не визволивши своєї коханої. Однак пісня піснею, але так само – Богданком, називається цікавий нам гетьман і в серйозніших документах, наприклад, у листі Сірка до кримського хана. Що там, навіть у вікіпедії можемо знайти «Богдана Михайловича Ружинського».

 

Однак, розв’язавши всю свою систему рівнянь, дослідники дружно вирішили: він був не Богданом Михайловичем, а Михайлом-Богданом. Себто, козаки його називали Богданом, за документами ж він значився Михайлом. Більше того, «гетьман князь Михайло Ружинський» згадується в одному з актів 1585 року, до Михайла Ружинського посилав лист московський уряд (згадується у Соловйова в «Історії Росії», т.7) і його ж згадував цар Федір Іоаннович у листі до кримського хана. («Прежде, какъ былъ на крымском юртѣ Исламъ-Гирей, то мы послали рать свою большую на Донъ и Волгу, со многими воеводами а идти было имъ съ Муратъ-Гиреем царевичем на Исламъ-Гирея царя за его неправды. Да и на Днѣпръ за пороги к князю Кирику и къ князю Михайлу Ружинскимъ, к атаманам.

Натомість письмових слідів Богдана у судових і дипломатичних документах його часу не знайшли. Тому вирішили, що Богдан - це поетичне, або, як ще колись казали французи, «бойове» ім’я (nom de guerre) Михайла Ружинського. Ху, ну й гаразд.

Але не думайте, що на цьому всі проблеми вичерпалися, куди там! Ружинські даного періоду могли похвалитися аж трьома Михайлами, причому всі троє через різні супровідні обставини здавалися підходящими кандидатами на роль козацького отамана. І кандидатуру кожного з них хтось з пізніших дослідників відстоював.

В 1569 році, присягаючи при укладенні Люблінської унії, князь Стефан Федорович Ружинський заявив, що брат його, Михайло Федорович Ружинський на той час осідлості не мав, заставив свою частку майна і поїхав до приятелів у Польщу. Саме цей Михайло, за натурою, видно, чималий шалавіла, видався М.Максимовичу найбільш підходящою кандидатурою в запорожці, як людина бездомна і безсімейна. Однак пізніше виявилося, що цей Михайло Федорович, пошалівши трохи в світі, повернувся додому, осів і одомашнився, одружився з Раїною Стакорською і залишив потомство. І то ще скільки потомства! Ірина Ворончак у «Родоводах волинської шляхти» називає Михайла Федоровича батьком Григорія, Івана, Олександра, Федора, Богдани, Федори. Отож на роль романтичного гетьмана, що все життя оплакує свою втрачену кохану, ніяк не годиться. (Зате годиться на роль турботливого батька сімейства, який, помираючи, просить зацних приятелів опікуватися його дружиною, дітьми, а особливо тим дитятком, «которым жона моя Раина бременна ходит», в інших документах ця  ж жона називається також Марією, видно, мала подвійне ім’я)

Був людиною сімейною (чоловіком кн. Ганни Яківни Крокотчанки Єловицької, батьком Івана, Петра, Яна, Маруші, Овдоті, Федори) також інший Михайло Ружинський, конкретно Іванович. На користь його кандидатури говорила тільки одна обставина – всім своїм трьом синам він передав у спадок прізвисько «Бурдилович» від слова «бурда» - сварка, бійка, був, видно, неабияким забіякою. Може, він?

Однак у ході цих розслідувань знайшли ще одного Михайла Ружинського – Остафійовича. І вже той підійшов, як втрачений пазлик у мозаїці!

Насамперед, він дійсно був людиною безсімейною, тобто не мав ні дружини, ні дітей. Натомість мав брата Кирика, а пам’ятаймо, що якийсь Кирик значився як співадресат листа до отамана Михайла Ружинського. Але, що найголовніше, зв’язки саме цих Ружинських, Остафійовичів, з козацьким світом засвідчені так добре, що краще й бути не може. Михайло Остафійович Ружинський чинив наїзди на сусідські маєтки, «маючи помочниками зъ собою бояръ и подданыхъ его милости (кн.Януша Острозького) Сапоговскихъ и Рублевскихъ о колко сотъ, а особливо своихъ козаковъ, людей незнаемыхъ, гультяевъ люзныхъ, которыхъ право посполитое ховати боронить, а онъ ихъ при собѣ обецне переховываетъ».

І справді, Михайло Остафійович неабияк засвітився в хроніці тогочасних скандалів, роблячи наїзди на маєтки сусідів, а навіть свого патрона, Януша Костянтиновича Острозького, посварившись з ним з невідомої причини. З кінця 1587 року, однак, ми його у місцевих актах не зустрічаємо – але саме в той час гетьман «Богданко» Ружинський з козаками перебуває у Львові. Наступного року він опинився в Запоріжжі – а там і загинув при вже описаних обставинах.

Нам же залишається «на підкріплення духу» принаймні та обставина, що ми точно встановили ім’я й особу першого Богдана серед гетьманів.

Коментарі 
5-е-грудень-2011 04:39 pm (UTC)

В польской Википедии значится четыре запорожских атамана Ружинских, начиная с Евстафия:
Znani herbowni
• Różyński Ostafi, książę, poseł na sejm elekcyjny 1573, ataman zaporoski w 1579-1586.
• Różyński Bohdan, książę, ataman zaporoski w 1575-1576, zginął 1576 podczas oblężenia tureckiego Hasłanhorodka.
• Różyński Mikołaj, książę, ataman zaporoski w 1588, wojski kijowski 1591.
• Różyński Kiryk, książę, ataman zaporoski w 1588, brał udział w tłumieniu powstanija kozackiego w 1596, zm. 1599.
• Roman Rożyński, książę, rotmistrz królewski, hetman wojska Dymitra Samozwańca II, zm. 1610.
Однако гетман Богданко значится погибшим в 1576 г., а вместо Михаила стоит Николай
РУЖИНСКИЙ (князь Михайло Евстафьевич) - гетман казацкий, упоминается в этом звании в 1585 г. В 1588 г., вместе с братом Кириком, был в Запорожье, где, судя по письму царя Федора Иоанновича к крымскому султану Кази-Гирею, оба брата были атаманами.
Ср. Максимович, "Сочинения" (т. I); И. П. Новицкий, "Князья Ружинские" ("Киевская Старина", 1882, апрель).
Ф.А.Брокгауз и И.А.Ефрон. Энциклопедический Словарь
5-е-грудень-2011 05:35 pm (UTC)
Я саме Новицького й використовую. Як він вважає, Остафій втрапив у гетьмани через проблеми з хронологією: шукаючи якогось підходящого до періоду Ружинського, вибрали Остафія. Не виключено, що якісь зв"язки з козацьким світом він мав, але називати його гетьманом через це - трохи забагато. Що ж стосується Кирика, то він став після смерті брата противником козаків і таким затятим винищувачем наливайківців, що аж Жолкевський мусив його опам"ятовувати, нагадуючи, що "краще лікувати хворі члени, аніж відсікати". Третій брат, Миколай, мав до козаків відношення постільки-поскільки, навіть не таке як Кирик при житті Михайла.
Роман взагалі був католиком. та він і Лжедмитрія зрадив.
Кирик буде завтра :-), а загляньте ще, будь ласка, як там значиться Софія Ружинська? Згадується її другий шлюб?
5-е-грудень-2011 06:55 pm (UTC)
Поляки называют гетманом только Романа, но он гетман войска Лжедмитрия.
Остальные - атаманы, то есть, непонятно что имеется в виду. Маленькие статейки есть только про Богдана и Романа.
Про Софью ничего найти не получилось, ни в одном варианте фамилии:
Różyński - Rużyński - Rożyński. Вернее, есть одна Zofia Różyńska, широко изаестный современный посредник при страховании, но вряд ди интересующая Вас Софья могла до сих пор сохранить работоспособность.
6-е-грудень-2011 06:31 am (UTC)
І справді, ця Зоф"я мені не підійде :-)
6-е-грудень-2011 06:34 am (UTC)
Отаман, як на тодішній час, могло означати і гетьмана, і кошового, і просто представника старшини. Коли врахувати інші обставини, то вийде більш-менш так: гетьман - Михайло (Богдан) Остафійович, а при його житті його брати Кирик і Миколай були до нього наближеними і отаманами.
Сторінка була завантаженасічень 18-е 2018, 1:52 pm GMT.