?

Log in

Метелики над землею літающе
Людина? Тіні сон.
Останні записи 
16-е-вересень-2016 03:34 pm - Спогади Ів. Німчука
ромашка

Про галицький політикум, феміністок та пані Рудницьку

Може видатися дивним, що, обговоривши різні аспекти тюремної біографії мемуариста включно зі списком прочитаних книжок, ми жодним словечком не згадали слідчого процесу. Чого вимагали від нього слідчі, які звинувачення висунули, які свідчення він давав?

Річ у тому, що це — найтуманніша частина всієї справи. Німчук приїхав до Москви зі Львова, не маючи жодної «статті» — і так жодної не сподобився. Слідчі йому дісталися не надто зацікавлені, а значну частину тих 595-ти днів взагалі не було жодного. Якийсь гнилий лібералізм панував на Луб’янці! Не думайте, звісно, що і за цього гнилого режиму не розстрілювали — от же наш знайомий монгол зі складним іменем таки, виявляється, не від голоду помер. Не думайте також, що слідчі не вміли витиснути з допитуваного потрібних їм відомостей, причому не вимушених самообмов типу роботи на грецьку розвідку за склянку кави, а цілком «речових» і змістовних. Прикладом цього є не раз уже згадувані свідчення Целевича, — той надто вже багато розповів, фактично, даючи радянським спецслужбам зброю проти УГКЦ. А от Німчука, якщо йому вірити, питали про усілякі дурниці, інколи про давно покійних людей, на що він давав відповіді загальними фразами, заодно запевняючи, що він у «Ділі» відповідав тільки за антипольські виступи, натомість антирадянськими займалися інші люди (насправді ж, як уже мені підкинули інформацію, областю діяльності Ів. Німчука була насамперед історично-культурна тематика, а ще він залагоджував усі технічні питання. Тих останніх було чимало — «Діло» насправді було не окремою газетою, а потужним видавничим підприємством, де, в числі інших, друкували навіть прокомуністичну газету, фінансовану радянським консульством у Львові).

Чи то спрацювала ця обставина, чи Німчук таки справді вмів талановито викручуватися, чи не все нам розповів — але вже те, що його, зрештою, звільнили, швидше свідчить на його користь. Себто, що він був визнаний нецікавим джерелом. Бо от Целевичу пощастило менше.

З того, про що розпитували Німчука, він згадав питання — хто є найавторитетнішою особою для українців Галичини (згідно з фактичною правдою передбачувано відповів, що митрополит Шептицький) і, чомусь, про жіночі західноукраїнські організації.

Читати більшеCollapse )

Даруйте за цей відступ, він ніби й не має прямого стосунку до розповіді, хоча сам по собі не позбавлений інтересу — як ілюстрація плутаності стосунків у міжвоєнній Галичині.





Оригінал цього запису знаходиться на платформі http://tin-tina.dreamwidth.org/392369.html
15-е-вересень-2016 04:54 pm - Спогади Ів. Німчука
ромашка
Луб'янська бібліотека

«Великою розвагою для вязнів на Лубянці були книжки. Доставляв їх з вязничої бібліотеки до кожної камери що 10 днів окремий енкаведист бібліотекар, що залишав на кожного вязня одну книжку та одну додатково на всю камеру. Значить: коли в камері сиділо пятьох вязнів, то вони мали на 10 днів 6 книжок, коли 6 вязнів, то 7 книжок і т. д. По 10 днях заходив у камеру той сам бібліотекар, забирав без зайвої балачки книжки і залишав таку саму кількість інших. На увагу, що якась книжка була вже в камері, він брав її мовчки під паху і давав на її місце іншу.

Цікаво, що в тюремній бібліотеці Лубянки не було ніяких книжок на суспільно-політичні чи економічно-господарські теми. Не було теж нічого з ділянки марксизму-ленінізму. За ввесь час мого побуту там не бачив я ані одної книжки Маркса, Леніна, Сталіна, чи взагалі кого-небудь з теоретиків (і практиків) марксизму. Тюремна управа, як видно, не привязувала ніякої ваги до того, щоб перевиховувати слідчих вязнів, а бодай впливати на них, при помочі відповідної лектури, хоч тримала їх у себе такими довгими місяцями.

Читати більшеCollapse )

І ще на одну дуже характеристичну річ зверну тут увагу, бо нічого подібного не можна подибати в ніякій іншій державі поза Совєтським Союзом. Це вирізані у книжках, виданих там навіть у розмірно недавніх часах, прізвища тих їх співавторів, редакторів, співредакторів і навіть коректорів, що в міжчасі попали з якоїсь причини в неласку і їх арештовано. А раз хтось в Советськім Союзі арештований, то його прізвище мусить щезнути з усіх тих праць, до яких він прикладав руку. Таких книжок, в яких вирізано із заголовкової сторінки ножичками надруковані там прізвища співавторів, а передовсім співредакторів, авторів пояснень чи коректорів, попадалось нам у тюрмі чимало. Це був ще один доказ на те, яка непевна в СССР доля людей пера, та на якому небезпечному коні вони їдуть».






Оригінал цього запису знаходиться на платформі http://tin-tina.dreamwidth.org/392047.html
14-е-вересень-2016 03:31 pm - Спогади Ів. Німчука
ромашка
Повернувшись до основного нашого мемуариста, себто Івана Німчука, то: хай як оцінюй, але радянських людей, з якими він контактував, не назвеш ні примітивними, ні варварами, ні «азіатами» (у принизливому сенсі цього слова). Якщо були між ними менше освічені, то не їхня це провина, тим паче нічим не завинили ті, що не знали світу за межами СРСР. А все ж певна обставина дуже прикро вразила стороннього спостерігача, яким у цьому випадку і був Німчук. Можливо, саме те, що він походив з краю, де різні національні групи «жили мов на вулкані», у постійному протистоянні, це враження і було таким болючим. Мається на увазі імперіалізм та ксенофобія в усіляких її проявах, характерні для багатьох в’язнів Лубянки, не кажучи вже про тюремників. Відповідний розділ спогадів називається «Від інтернаціоналізму до націоналізму й імперіялізму», я ж перефразую вислів одного зі слідчих Німчука:
Ми також інтернаціоналісти
Читати більшеCollapse )

Що ж, невесела тема. Можливо, наступна виявиться приємнішою? Йтиметься про наче дрібну, але цінну деталь, — що саме могли читати в’язні Луб’янки. Людям, для яких читання є одним із найважливіших аспектів життя, це може виявитися цікавим.






Оригінал цього запису знаходиться на платформі http://tin-tina.dreamwidth.org/391853.html
12-е-вересень-2016 01:26 pm - Ів. Німчук - спогади
ромашка
Тимчасовий відступ від спогадів Німчука або ж

Капелюшки проти хусток

Якщо пригадуєте, саме з цього спостереження ми й почали розбір спогадів львівського журналіста, — як він помітив, вже на другий день після зайняття Львова радянськими військами городяни перестали дбати про свій зовнішній вигляд, а капелюшки на жіночих головах змінилися хустками. Можливо, не буде недоречним згадати про зворотній процес — а його опис знайшовся у спогадах іншого галичанина, Осипа Назарука, званих «Зі Львова до Варшави».

Читати більшеCollapse )

Випереджаючи можливі питання про подальшу долю Назарука і що він робив «під німцями» — майже нічого, бо, діставшись Варшави, занедужав і, ледве встигнувши записати оці спомини, вже й помер на початку 1940-го року. Сумна обставина..., але, завдяки ній «Зі Львова до Варшави» стали рідкісним прикладом мемуарного жанру: фіксацією вражень від початку ІІ Світової без корекції на пізніші події.



Оригінал цього запису знаходиться на платформі http://tin-tina.dreamwidth.org/391567.html
10-е-вересень-2016 12:36 pm - Спогади Ів. Німчука
ромашка

Хто і за що потрапляв на Луб’янку

Можемо припустити, що офіційним звинуваченням проти Рауфа Лакоби була співучасть у троцькістській організації. Його покійний батько начебто допоміг колись утекти цьому постраху Радянської влади до Туреччини, щоправда, сам Рауф тоді ще під стіл пішки ходив, але кому це заважало? Натомість Івана Обреїмова звинувачували у шпигунстві, формальною підставою було те, що він і сам бував за кордоном, і до свого інституту запрошував вчених з-за кордону. Саме такими — себто троцькізм та шпигунство — і були переважно статті, які «шили» в’язням Луб’янки. Але не думайте, що їхні справи були схожими, а слідчий процес монотонним. Цілком навпаки, навіть цих двох мотивів достатньо було для невичерпної розмаїтості світу, а коли ще додати справи рідкісні, «чорних лебедів»… От хоча б три приклади, якщо не зовсім типові, то незабутні.

Монгол Лапсап Шірап

Читати більшеCollapse )

Інша справа — з розряду майже літературних. Адже багато хто читав у художній літературі, як доведені до розпачу в’язні, від яких вимагалося «пояснити, за що їх арештували», вигадували вже цілковитий нонсенс. Як той герой Ів.Багряного, що збирався викрасти крейсер «Червона Україна» та перегнати його морем до Вірменії. Але бувало таке і в дійсності…

Греческий шпіон

Читати більшеCollapse )

Наступна ж пригода настільки нагадала мені початок модного наприкінці 80-х роману, що не можу назвати оцей фрагмент інакше, як

Діти Арбату

Читати більшеCollapse )

Що вдієш, багато поміченого і описаного Німчуком, в наші дні не те, що не заниділо, а навпаки, — розцвілося пишним цвітом.




Оригінал цього запису знаходиться на платформі http://tin-tina.dreamwidth.org/391380.html
9-е-вересень-2016 02:47 pm - Спогади Ів. Німчука
ромашка
Ще один в’язень, пам’ять про якого зберіг Ів. Німчук, на вигляд та за віком був цілковитою протилежністю молодого абхазця: чоловіком поважним, дуже опанованим та стриманим, вже в літах, хоча насправді не стільки роки його зістарили, скільки біди. А все-таки одна обставина поєднувала його з Рауфом Лакобою: він теж прожив кілька років в Україні та, як було помітно, любив та шанував її. Це і стало однією з причин того, що відірваний від дому та сім’ї галичанин дуже прихилився до нового знайомого. Але далеко не єдиною: цей Німчуків товариш недолі вирізнявся потужним інтелектом, якого не прибили тяжкі тюремні умови, освіченістю та дуже високою особистою культурою. Його ім’я не забулося досі — був то

Іван Васильович Обреїмов

Читати більшеCollapse )

Ми, натомість, більше знаємо про Івана Обреїмова. Варто відразу виправити Німчукову помилку, характерну для гуманітарія: Іван Васильович Обреїмов був не математиком, а фізиком, до України приїхав 1929-го року, на запрошення тодішнього українського уряду — для організації Українського фізико-технологічного інституту, скорочено УФТІ, директором якого пробув кілька років. Як вчений, займався фізикою кристалів, молекулярною фізикою та низькотемпературною спектроскопією. Організував конференцію з теоретичної фізики, учасниками якої були також «Л. Д. Ландау, В. О. Фок, Г. А. Гамов, Я. І. Френкель, І. Є. Тамм, М. І. Мусхешвілі, Б. М. Фінкельштейн, а також В. Гейтлер з Геттінгена і П. Йордан з Гамбурга». (цитую за статтею вікіпедії «Іван Васильович Обреїмов»).

Арештували його в липні 1938-го року у зв’язку з т.зв. «справою УФТІ». Прочитавши список розстріляних учасників тієї справи (арештовано 16, розстріляно 8), можемо зрозуміти, звідки взялася в Івана Васильовича та стриманість і «скрупулянтність», які, можливо, врятували йому життя (досить сказати, що про одного зі звинувачених у відповідній статті вікіпедії написано таке: «Вайсбергу вдалося врятуватися: його видали гестапо у 1940 році» — як уже гестапо виявилося порятунком!)

Причиною привілейованого становища Івана Васильовича Обреїмова були не тільки і не стільки старання його дружини, скільки клопотання колег, особливо ж А.Йоффе та П.Капиці. Дорогоцінний дозвіл працювати у в’язниці за спеціальністю він використав, написавши працю ««Про застосування френелевої дифракції для фізичних і технічних вимірювань», за яку в 1946 р був удостоєний Сталінської премії». (теж цитата з вікіпедії). З огляду на принесену державі користь (формально — за відсутністю складу злочину) в травні 1941-го року був звільнений. Відтоді і аж до кінця життя займався своєю улюбленою фізикою.

(Прочитавши це все, аж за голову берешся — ким же треба було бути, щоб уникнути Молоха репресій: не рятували ні рання юність, ні заслуги перед суспільством, а про таку банальну причину, як цілковита невинуватість у висунутих звинуваченнях, і говорити годі.)

Ну гаразд, приведу ще одну цитату Німчукових спогадів, з якої зрозуміло, що таланти і смаки Івана Васильовича фізикою та взагалі точними науками не обмежувались.

Читати більшеCollapse )







Оригінал цього запису знаходиться на платформі http://tin-tina.dreamwidth.org/391068.html
8-е-вересень-2016 03:11 pm - Спогади Ів.Німчука
ромашка
Серед осіб, з якими доля звела Німчука у в’язниці, були усілякі: ті, що їхні імена згадуються тепер в енциклопедіях, і ті, що нікому, окрім найближчого оточення, невідомі. Ті, кого їхні однокамерники забули (як зізнається сам мемуарист, про багатьох пам’ятає лише прізвище, і ще дивно, як він бодай їх запам’ятав), і ті, кого забути було неможливо. До цих останніх належав певний юнак із Кавказу родом. Він закарбувався в пам’яті навіть випадкових знайомих через крайню молодість, властиво, майже дитячий вік, небуденну зовнішність та трагічну біографію, незвичайну навіть за мірками Луб’янки чи Бутирки. А при тому ця незвичайна біографія — так розпорядився випадок — була тісно сплетена з Україною. Хтозна, чи ті, що з якихось причин цікавляться історією сім’ї абхазького державного діяча Нестора Лакоби, особливо життєписом його сина, знають про цю обставину.

Лакоба-молодший

Читати більшеCollapse )

Уся сім’я Нестора Лакоби була репресована. Молоденький красень, згадуваний Німчуком, — очевидно син Рауф. Його матір, яку хлопчина не міг згадати без сліз — знаменита як своєю вродою, так і героїчною вдачею Сарія Лакоба. Витерпівши страшні тортури, вона так і не зреклася чоловіка. Померла у тюремній лікарні в травні 1939 року, фактично, була закатована. Рауф не знав, хоча, можливо, відчував, що він уже круглий сирота.

Самого Рауфа розстріляли в 1941 році.






Оригінал цього запису знаходиться на платформі http://tin-tina.dreamwidth.org/390712.html
7-е-вересень-2016 02:35 pm - Спогади Ів.Німчука
ромашка

Новітня історія та альтісторія

Проголошення новини про «Львівнаш» відбулося за таких обставин: щойно зайшовши до камери №29, Німчук представився (страшенно втішившись, що опинився між людьми — попередню ніч він провів у боксі-одиночці), довідався, що у камері, як на Луб’янці взагалі, сидять лише політичні, зі ще більшою радістю побачив на столі книжки, а коли співв’язні запитали, звідки він, запропонував їм вгадати.

«І ось вони пробували вгадувати, хто я такий, і називали мене то білорусином, то грузином, то вірменином, то татарином, то вкінці поляком, а ніхто з них не впав на думку, що я українець. Про те, що я зі Львова, не могло, очевидно, нікому з них і приснитись, бож Львів належав до чужої держави, а вони, нещасні запроторені, не знали до мого приходу в камеру нічогісько ні про напад Гітлера на Польщу, ні про пакт Рібентропа-Молотова, ні про поділ Польщі поміж Німеччину та СССР і зайняття всієї Західної України враз із Львовом червоною армією. Тож коли я заявив їм, що я українець, та ще й зі Львова, їх здивуванню не було меж.

Читати більшеCollapse )





Оригінал цього запису знаходиться на платформі http://tin-tina.dreamwidth.org/390566.html
4-е-вересень-2016 01:11 pm - Спогади Ів.Німчука
ромашка

Луб’янка — і «ночи, полные огня»

Ба ні, — це зовсім не про Луб’янку, де-де, а тут не було й сліду «тюремної романтики». Вона розчарувала б і тих, хто, прочитавши «Гетсиманський сад», сподівався на ще один варіант прославлених Ів.Багряним харківських «брехалівок». Пам’ятаєте? Камери, вщерть набиті напівголими або й зовсім голими в’язнями. Сплять вони на підлозі, заповнюючи буквально кожен сантиметр своїми тілами, отож навіть перевернутися з боку на бік можуть лише усі разом, за командою. Я згадала це, читаючи, як то Німчук усю ніч крутився з боку на бік на потертому матраці.

Читати більшеCollapse )Можете собі уявити, яким дивом виявилася поява у такій камері людини з іще недавно заграничного міста! Зрештою, про те, що «Львів наш», в’язні луб’янської камери довідалися щойно від Німчука.







Оригінал цього запису знаходиться на платформі http://tin-tina.dreamwidth.org/390300.html
3-є-вересень-2016 05:14 pm - Спогади Ів.Німчука
ромашка

На Москву!

У тюрмі на Лонцького Німчук провів 4 тижні, а 22 жовтня наказали йому збиратися «с вєщамі». Здивовані співкамерники вже гратулювали зі свободою і просили зайти до їхніх рідних, але сталося інакше: його автомобілем завезли до залізниці та запакували у вагон-клітку. Вагон чимось нагадував пересувний звіринець, але навіть безпанські львівські пси мали зручнішу «будку». Зрештою, тварини вже напевне не витримали б спартанських умов пересування: два дні в’язнів не годували і лише тоді, коли поїзд рушив (24 жовтня) дали по шматку хліба та трохи цукру.

Читати більшеCollapse )

Хай там як, повертаємося до нашого героя: він врешті приїхав до Москви, себто, до тюрми-Луб’янки, де й залишався аж до травня 1941 року. Власне кажучи, більша частина цитованих і рекомендованих спогадів саме і стосується луб’янського періоду.

Оскільки ж Луб’янка була дуже особливим закладом, то варто її описати окремо.





Оригінал цього запису знаходиться на платформі http://tin-tina.dreamwidth.org/389997.html
1-е-вересень-2016 03:01 pm - Спогади Ів. Німчука
ромашка

Повна бочка арештантів

Тюрма на Лонцького була підпорою усіх режимів і ніколи не пустувала, то чого їй було простоювати вже в перші дні радянської влади — у вересні 1939-го року. Щойно заарештований Німчук поповнив собою вже й так чималу компанію, дуже різнорідну.

Поширена думка, наче нова влада принаймні у перші дні зайнялася тими, кого явно оголосила своїми ворогами — себто, представниками верхівки експлуататорських класів, — насправді виявилася лише легендою. Схоже, ув’язнення було чистою лотереєю і від виграшу в ній не захищало ніщо — ні соціальне походження, ні майновий стан, ні національна приналежність, ні, тим паче, партійна, ні характер дотеперішньої діяльності.

Сам мемуарист втрапив «до цюпи» чи то як редактор «Діла» (цікаво, що інший редактор, той сам Кедрин, відоміший у наш час як брат феміністки Мілени Рудницької, попри безтурботне наставлення ще в серпні, зорієнтувався швидко і встиг утекти), чи то як один із членів УНДО. УНДО, коли хто не знає, то була поважна партія ще з давніми австрійськими засадами, трималася суто легальних засобів діяльності, тому її часто звинувачували в угодовстві. Наскільки обґрунтовано — то вже річ інша. Але він зовсім не був найдивнішою постаттю з числа клієнтів «цюпи». От, будь ласка, кілька далеко мальовничіших.

Народний трибун

Читати більшеCollapse )

Троцькіст

Читати більшеCollapse )

Поміщик

Звичайно, тільки цими трьома постатями все не обмежувалося — була трійка суддів, які довго і вперто ходили у комірцях та краватках, попри те, що тимчасово вільні львів’яни вже таких витребеньок не вдягали («Коли я прибув у камеру, вони сиділи в ній вже три дні, а проте всі три мали на собі тверді ковнірці з краватками, що їх скидали тільки вночі. А що в камері було душно, то їх ковнірці виглядали так, якби їх хто витягнув псові з зубів. Тримали вони «фасон» аж до того моменту, як почули від мене, що вже в неділю 24. 9. багато інтеліґентів-львовян поприходило до церков і костелів без ковнірців і краваток та в старих, витертих убраннях. Після того вони незамітно свої ковнірці поскидали»), двоє робітників-комуністів, — один українець, інший єврей, директор поліції з м. Лодзі Влад. Лозінський, що втік перед німцями до Львова, двоє чи троє польських поліцаїв, один кишеньковий злодій.







Оригінал цього запису знаходиться на платформі http://tin-tina.dreamwidth.org/389835.html
31-е-серпень-2016 03:41 pm - Спогади Ів. Німчука
ромашка

Питання гардеробу

Читати більшеCollapse )





Оригінал цього запису знаходиться на платформі http://tin-tina.dreamwidth.org/389380.html
30-е-серпень-2016 03:50 pm - Спогади Ів.Німчука
ромашка
Після вичитування мемуарів Кароліни Лянцкоронської запраглося мені знайти інші спогади з цього періоду, причому контрапунктні. Контрапункт не в тому мав би полягати, щоб ті спогади були написані людиною з іншої національної чи соціальної групи, а швидше — з іншої позиції. Щоб та позиція була об’єктивнішою і безстороннішою.

Шановна пані Карла, попри всі свої добрі риси, мала очевидний недолік: надто легко плутала риторику з дійсними намірами, маску з обличчям. І надто мало орієнтувалася в сусідських культурах — не здивуюся, якщо виявиться, що вона і в руках не тримала жодної української книжки (а ідішу напевне не знала). Вже не кажу про її просто комічний брак орієнтації в радянських реаліях.

Зате я вам зараз представлю спогади трохи інші — це Іван Німчук, стягнути можна тут

Читати більшеCollapse )

Отож, хто має час і натхнення — читайте (правопис химерний, але кращий за середньодіаспорний), а я б охоче розповіла про ті епізоди, які мене зацікавили найбільше.





Оригінал цього запису знаходиться на платформі http://tin-tina.dreamwidth.org/389374.html
27-е-серпень-2016 02:23 pm - Блейк "Лондон"
ромашка

Прихватизована Темза

I wander thro' each charter'd street,
Near where the charter'd Thames does flow.

Слову charter'd пощастило — як тільки його не переклали! Аж складно здогадатися, що це те саме слово оригіналу: і пишна (вулиця й Темза), і вільна, і така, що там «панує знать», і спонукає до «роздумів про права», і «сковано», і «нанесено на креслення» — і ще бозна-що, і це при зрозумілому навіть і неспецу корені «charter». Колись воно більше на якусь хартію натякало, а тепер на літаки (і чартерні рейси)!

Читати більшеCollapse )

Чи це занадто грубо вийде? Зате точно. Або й загадково, кому як. Можливо, років через двісті це слівце (нарешті!) вийде з ужитку?





Оригінал цього запису знаходиться на платформі http://tin-tina.dreamwidth.org/388922.html
26-е-серпень-2016 03:37 pm - Блейк "Лондон"
ромашка
Дуже перепрошую всіх, хто настроївся на Блейка, а я несподівано переключилася на Монтгомері! Так якось збіглося. Але, нагадавши, що «Альпійська стежина» — автобіографічний нарис літературної матері «Енн…» та інших прецікавих дівчаток, міститься отут.

Ми ж повертаємось до «Лондону» (якби до міста, то до Лондона, але це назва твору) і маємо розібратися з питанням:

Прокляття блудниці

Про неї йдеться в 4-ому катрені:

Читати більшеCollapse )

Ну що ж…, значення дійсно туманне, підставити можна багато чого, а все ж цей катрен легший за «хартійну Темзу».





Оригінал цього запису знаходиться на платформі http://tin-tina.dreamwidth.org/388670.html
25-е-серпень-2016 02:24 pm - Альпійська стежина
ромашка

Скромне ім’я жіноче

Йдеться про нарис Л.М.Монтгомері «Альпійська стежина» і кому його варто читати. Шанувальницям творчості письменниці, — так, а ще всім тим, кому цікаво, як формується homo literatis.

Читати більшеCollapse )

Чи вписала вона своє ім’я на вершині? Думаю, сьогодні вже ніхто не сумнівається.





Оригінал цього запису знаходиться на платформі http://tin-tina.dreamwidth.org/388513.html
23-є-серпень-2016 01:54 pm - Альпійська стежина
ромашка
Альпійська стежина


Оригінал цього запису знаходиться на платформі http://tin-tina.dreamwidth.org/388102.html
21-е-серпень-2016 01:28 pm - Блейк Лондон
ромашка

Плач маленького сажотруса

З сажотрусами практично всі зацікавлені особи впоралися вдало, я лише узагальню.

Читати більшеCollapse )


Оригінал цього запису знаходиться на платформі http://tin-tina.dreamwidth.org/387993.html
20-е-серпень-2016 06:11 pm - Лондон
ромашка

Повії, Темза, сажотруси

За своє життя я допустилася кількох перекладацьких гріхів, але в одному досі не завинила — за англійську поезію не бралася. Ну бо й куди…, — не кажучи вже про віршувальну техніку, я б часто не вміла і підрядника скласти. Слова багатозначні і хтозна, чого автор вживає якесь дуже чудернацьке? Може, то словесна гра, може, 15-е за місцем у словнику значення, може, за розміром підійшло… А, може, просто помилка друку, оно як колись отой Пальмовий день…Темна воно річ, а відомо ж — те, що губиться у перекладі, це і є поезія.

Так, принаймні, запевняють перекладачі старшої дати. Вони ще не знають, що виросле нове покоління читачів, яке впевнено запевняє: нічого подібного! Якщо ми чогось в тексті не розуміємо, то це переважно тому, що описувані автором реалії давно відійшли в минуле. Виявляється, навіть сучасним англомовним англійцям потрібні пояснення не кажу вже Шекспіра, а поезії, написаної на межі 18-го-19-го століть. Детальні такі пояснення, кожен рядок окремо.

Шкода тільки, що в різних підручниках ці пояснення різні…

Отакі хаотичні думки з’явилися в моїй бідній голові, коли я прочитала певну перекладацьку дискусію. Втрапила на неї геть випадково. Даруйте за інтимну подробицю, шукала книгу для читання у ванні, знайшла журнал «Всесвіт», №5-6 за 2011 рік, де акурат один читач не згоден був з друкованими раніше перекладами поезії «Лондон» англійського класика Вільяма Блейка, ну й пішло… До дискусії підключилися інші люди (в тому числі, викладач англійської літератури в одному з кращих американських вузів).

Не знаю, чим все завершилося, бо дискусія успішно дотягла до кінця 2011 року, не схоже, щоб сперечальники згодилися, а більше номерів у мене немає.

Щоб з’ясувати, про що йдеться, то от оригінал

Читати більшеCollapse )

Тут у читача, боюся, голова піде обертом. Про що ж, холера, йдеться в цьому вірші? Ну, крім загального означення: автор блукає Лондоном і описує свої враження.

Сформулюю-но я три питання. Зарані попереджаю, що точної відповіді на всі три не знаю. Просте, складніше, найскладніше.

1.Що то за сажотруси (Chimney-sweepers) такі, чого вони кричать (плачуть) в церкві? Можна їх, якщо не влазять у розмір, замінити кимось іншим, — каменярами (як у № 2), мулярами, штукатурами? Це, повторю, найпростіше питання, недаремно сажотрусів переважно так і залишають сажотрусами, але от чого вони кричать, від повноти життя чи що?

2.Кого і за що клене «повія юна» (youthful Harlots curse)? Чужі «подружні катафалки»? Образ дійсно сильний, але їй-то що, хіба вона заміжня? А що то за невинне немовля і воно тут до чого? І чиє?

3.Питання найгірше. Яка там ця Темза з вулицями? Пишна? Вільна? Хартійна (що це таке?) Схиляє до роздумів про права? Буває, звісно, мене от ходіння вздовж залізниці схиляє до роздумів. А «уличный чертеж» — що воно таке і, знову ж, чому цей сам епітет (charterd) автор вживає і щодо Темзи? Вона теж схиляє до роздумів чи прокреслена? А, може, ці всі люди неправі і мається на увазі щось зовсім інше? Щось таке — сучасникам автора («Лондон» написаний, принаймні, опублікований 1794-го року) воно видавалося очевидним, а нам — ну ніяк?

Прошу відважно писати. Все приймається!




Оригінал цього запису знаходиться на платформі http://tin-tina.dreamwidth.org/387725.html
19-е-серпень-2016 01:36 pm(без теми)
ромашка

Діамантовий перстень

«Діамантовий перстень» Людмили Старицької-Черняхівської — пригодницька повість, дія якої відбувається 1831-го року, під час польського листопадового повстання, — воно є головним історичним тлом книги. Ця, безперечно, знаменна подія показана з точки зору більш-менш нейтрального героя. Він не надто співчуває російській армії, хоча сам б’ється у її рядах і дуже серйозно трактує свій, сказати б, професійний обов’язок. І не надто співчуває повстанцям — він українець, зі старшинського роду, що походить начебто від Лисенка-Вовгури, найшаленішого з козацьких полковників доби Хмельницького, що міг би дати фору самому Кривоносу.

Але ця остання обставина не забороняє головному героєві віддавати належне мужності та героїзму інсургентів та розділяти притаманний усьому його часопросторові романтичний порив до свободи. Тому керується цей наш Лисенко (до речі, Старицькі та Лисенки — близькі родичі) власним кодексом, який не раз змушує його вибирати між честю й коханням…. а що, зрештою, трапилося — про це можна прочитати.

Читати більшеCollapse )




Оригінал цього запису знаходиться на платформі http://tin-tina.dreamwidth.org/387504.html
Сторінка була завантаженавересень 26-е 2016, 1:51 pm GMT.